Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Якщо ти щось утнеш, то я піділлю тобі проносне в молоко. Ти мене зрозумів? — суворо промовив я. — Завтра я куплю тобі будиночок і буду жити з надією, що ти все своє життя проведеш в ньому і не будеш діставати мене. Тримайся осторонь і я не буду придумувати способи як тебе позбутись. Ок? — На жаль, він не відповів, лише сховався під столом і продовжував дивитись на мене, навіть не кліпаючи. Надіюсь, що він не присниться мені в якихось кошмарах.

На щастя, кіт заснув через декілька хвилин і я зміг спокійно прийняти душ. Коли повернувся у свою кімнату, то Мія вже зручно вмостилась на ліжку. Вона скрутилась калачиком, натягнувши на себе край ковдри. На ній була та сама кумедна піжамка. Я ліг біля неї, пригортаючи до себе за талію. Вона ворухнулася і розплющила очі.

— Дякую тобі за цей день. Це було найкраще побачення, яке я тільки могла собі уявити.

Вона сонно поцілувала мене в підборіддя і притулилася ближче. Її волосся почало лоскотати мені носа. Приємний запах Мії заполонив всю кімнату.

— Ти обіцяв мені розповісти легенду про сузір'я Лева і показати свою улюблену зірку... — пробурмотала вона.

— Вже завтра. Ми повинні виспатись. Солодких тобі снів, діамантику.

— І тобі теж...

*вівторок

— Я вб'ю тебе малий негіднику! — закричав я, замахуючись тапком в Лакі.

Мія перегородила мені шлях, ледь стримуючи усмішку й забрала моє взуття. Маленький сірий монстрик встиг проскочити крізь щілину у дверях.

— Алексе, я куплю тобі нові тапочки, тільки залиш дай Лакі спокій! — Я опустив руки й важко видихнув. Цей монстр оголосив мені війну. Про перемир'я й мови йти не може. Я помщусь йому за те, що він погриз моє взуття.

— Я його попереджав, щоб він добре поводився!

— Ну, будь ласка! — Вона піднялась на п'яточки та поцілувала мене в шию. Я похитав головою і примружив очі.

— Цього замало, щоб я передумав його вбивати, — промовив я.

Мія потягнула мене на себе і ми разом впали на ліжко. Тоді вона швидко вибралась з під мене й сіла зверху, поправляючи своє волосся на бік. Мія нихилилась і опустила руки в моє волосся, легко посмикуючи за ніжно-фіолетові кінчики. Після цього вона остаточно опустилась на мене і доторкнулась своїми губами до моїх. Я швидко перемістив свої руки на талію Мії. Поступово я поглиблював поцілунок. Думками, я був десь в раю. Наскільки ж ніжними й приємними були для мене кожен її дотик...

— Надіюсь, що цього достатньо... — промовила Мія, злізаючи з моїх колін. Я знову повернувся з Раю на Землю й застогнав, розлігшись на ліжку.

— Більше ти не зможеш маніпулювати мною, діамантику. І ще  — не смій називати його кошеням. За занадто добре для нього. — Мія хіхікнула собі під ніс.

— Це знову ваша ревність містере Грей? — Я підвівся з ліжка і став навпроти неї.

— Так. Я не хочу ділити свою дівчину з кимось іще.

— Тоді мені доведеться називати кошеням тебе, а не Лакі, — промовила Мія, пускаючи мені бісики. Я нахилився до неї ближче, спершись однією рукою на стіну.

— Міс Даймонд, лише в ваших снах. — Я почав накручувати локон її волосся собі на палець. — Не смій називати мене так при інших, — попередив я. Мія закусила губу й провела пальцем по моїй оголеній ключиці.

— Гаразд, містере Грей... — Вона опустила руку мені на груди. — Я називатиму тебе так лише коли ми будемо наодинці. Кошеняяя, — солодко промуркотіла вона, легко вдаряючи мене по носі.

Моєму обуренню не було меж, але я не встиг його висловити, бо Мія швидко втекла з моєї кімнати, як і її улюбленець.