Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Мабуть, — знизала плечима та, — А в тебе хоч з Тімохою все добре? 

— Ага, — аж загорілися очі Каріни, — Краще не буває, — всміхнулася.

— І справді, могла й не питати. Я ж бачу які ви щасливі і закохані. Ти, до речі, вже сказала йому про свої почуття?

— Ще ні…якось не було можливості.

— Не було можливості? — здивувалася та, так ви ж ним кожен день по дві години теревените, навіть мене з Ваською переплюнули, в коледжі бачитесь…і ти кажеш можливості не було? — хитро похитала головою Ліда. — Не розказуй, подруго…

    Морозиво все меншало, а розпач потрохи відступав. І дійсно жінки з американських комедій шарять. Їх перервав дзвінок Каріниного телефону.

— Дай вгадаю,Тімоха? — посміхнулася Ліда, на що Каріна теж всміхнулась і відпрвіла:

— Так…але я потім йому передзвоню, — говорила даючи відбій. Але дзвінок повторився.

— Все гаразд, йти поговори…я зараз доїм це морозиво і теж піду, — сказала Ліда, але Каріна не йшла. — Давай, давай…— вирячила очі Ліда, — Чи тобі теж по плечах надавати, як тому …не хочу навіть казати…

— Ні, не треба, — зрештою підвелася Каріна, бо з такою як Ліда краще не жартувати. 

    Ліда сиділа доїдавши морозиво. На диво їй хотілося ще, тож озирнулася вагаючись а чи не взяти ще? Зустрілася очима з хлопцем, що пропалював її поглядом. Ліда злісно глянула на нього і випалила:

— Ну і чого вирячився??

    Той лиш всміхнувся, а Ліда повернулася до доїдання морозива. Але за хвилину побачила того самого хлопця навпроти себе. Сиділа злісно дивлячись з під лоба.

— Може то прозвучить дивно, але можна пригостити тебе морозивом? — усміхнувся той явно жартуючи. 

— Я схожа на бегемота? — гаркнула.

— Ні, — відповів ледь стримуючи вибух сміху, — Але схоже ти маєш бегемотячий апетит, — говорив обводячи поглядом три порожні ємності з під морозива.

— Так, я ж подругою прийшла. Це на двох. — стала оправдуватися дівчина. 

— Я слідкував за тобою від коли ви сюди зайшли, це все твої, — сміявся хлопець, — Я до речі Орест, — додав простягуючи їй руку.

   Ліда розсмілася, лиш хлопець не розумів в чому тут справа.

— Ще скажи, що в тебе моцик є?

— Та ні, — пожав він плечима, — Але є скутер, — швидко додав. 

— І останнє контрольне запитання, — примружила очі Ліда, —  А дружини немає?

— Та ні, ти що? Став би я знайомитися з тобою якщо б в мене дружина була б. — щиро дивувався він.

— Ну знаєш, — оперлася на стільчик дівчина оцінюючи хлопця з ніг до голови.

— Тепер такий час, що ні в чому не можна бути певною.

   Орест звісно не був мега красунчиком, зате була у ньому якась родзинка, що причарувала. 

— То що ще морозива? — всміхнувся він до Ліди.

— Ні, думаю на сьогодні морозива досить, — струсила головою Ліда. — Скутер з собою?

— Ага, — кивнув він.

— Підкинеш додому? 

— З радістю, — аж оживився він, але його радість швидко згасла коли він довідався, що Ліда живе зовсім поруч.

— Ну, …— замявся він коли Ліда сказала, що живе в будинку до якого вони під'їхали, але дівчина його перебила.

— Може ще одне коло?

    Орест швидко знову завів скутер і вони знову поїхали по вулиці. Коли вже були на сьомому колі Ліда попросила зупинитися.

— Точно все? — запитав розчаровано.

— Думаю на сьогодні вистачить, — розсміялася Ліда. 

— Номер телефону залишиш? — несміливо запитав Орест, спригуючи з скутера.

— А чому б ні, — піджала губи Ліда,— Давай сюди шлем, — сказала копирсаючись в сумці в пошуках маркера.

— А ти маєш чим записати? 

— Я студентка, — глянула на нього з під лоба Ліда, — Це аргумент перший, а ще я дівчина, а в дівочій сумочці повір мені можна знайти будь що.

    І справді через кілька хвилин пошуків Ліда таки дістала з сумочки маркет і написала на його шоломі номер телефон.

— Я подзвоню ввечері, — всміхнувся той повертаючись на скутер.

   Ліда лиш махнула йому на прощання рукою. На душі їй було так собі. Вона,насправді, не розраховувала на спілкування з Орестом. Але все ж номер хай має, ну мало що, а може вона й передумає? Хоча…Спинилася, на подвір'ї все ще лежали шапка і шарф. Не стрималася копнула їх, потім підняла і понесла до мусорного бака. Викинула. Трохи попустило. Задзвонив телефон. "Так швидко?" Майнуло їй в голові. Але ні, це дзвонив Васька. Ліда розсміялася. Та ну тебе, — сказала даючи відбій. Хотіла і телефон жбурнути туди ж, але стрималася. Шкода, краще номер зміню, вже рушила в магазин купити нову сім карту, але спинилася. Так Орест до неї не дозвониться, але ж вона і так не планувала з ним спілкуватися, правильно? На мить зависла, але потім таки рушила назад додому, постійно даючи відбій Васькові. 

— Задовбав той Васька!

###

Сподіваюся ви не проти, що сьогодні трішки відволіклися на другорядних героїв)), бо треба було робити, щось з тим Ваською-паразитом, хіба ні?