Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Аріс

Зірвався. Його вчинку немає іншого пояснення. Її повідомлення стало фінальною точкою. Пролунав вибух. І ось, він дивиться в розгублене обличчя своєї крихітки.

Якого біса вона виглядає такою розгубленою. Виною?

Це ще більше дратує. Спопеляє. Спалює весь контроль, який так складно утримувати. Зберігати хиткий баланс рівноваги між адекватністю та справжніми бажаннями.

— Доброго ранку! — перед хлопцем постає невисока світловолоса жінка. — Ви шукаєте щось конкретне? Підказати? — ріже слух «натасканий» нудотний голосок.

— Так, — ховає руки в кишені та кивком голови показує на застиглу Соню: — Я шукаю її!

— Аріс? — Софа нарешті оживає та на ногах, що не гнуться, наближається до брюнета. — Що ти тут робиш? — чіпляє його за лікоть та штовхає убік. Де сподівається, вони зможуть залишитися наодинці.

— Проїжджав повз, — знизує плечима. — Вирішив заїхати. Це заборонено?

Нахиляється до неї для поцілунку, але дівчисько підставляє щоку.

— Ми ж домовилися зустрітися в обід? — мигцем озирається на всі боки. Злякано бігає очима по залі. — А ти планував весь цей час займатись своєю машиною.

— Мені потрібні були деякі деталі для автівки… я виїхав за ними.

Нахабно бреше. Бреше й не червоніє. Він справді відвіз тачку в салон. Їй зараз займається напарник Санич, а сам викликав таксі та ось уже як пів години, сидів у салоні пропахлим мерзенним автомобільним ароматизатором, намотуючи простий. Розглядаючи вікна завішані банерами ювелірної продукції.

Схопити її зараз і відвезти далеко.

Він навіть готовий платити їй особисто, аби вона сиділа вдома. Щоб усілякі мудаки не пускали на неї свої бацильні слини. Звичайно ж Аріс бачив, як цей одягнений покидьок подивився на неї. Розділ поглядом догола та тим самим поглядом оттрахав.
Недаремно приїхав. Побачив що хотів. Від цього стало ще гірше.

— Якщо вже я тут, — хапається за будь-яку «соломинку» сподіваючись, як можна довше побути поряд з нею, — Карпо та Настя, звали нас сьогодні в клуб. Ти любиш танцювати?

Вигадує на ходу. Тепер доведеться Карпові дзвонити та благати його, щоб виручив.

Дідько…

— Добре, обов'язково підемо, — знову озирається. — Арісе, будь ласка, почуй мене зараз. Сьогодні мій перший робочий день. Сьогодні не можна нічого псувати... а я знаю, відчуваю... якщо ти хоч секунду ще тут простоїш — вибухнеш! Я бачу, як тебе трясе. Арісе, тобі треба навчитися довіряти мені. Я ж обрала тебе!

Від напруги зараз трісне щелепа, а зуби зітруться у білий пил.

— Добре, Софа. — Проводить великим пальцем по щоці та завмирає за вилицею, не поспішаючи відриватися від неї. — Поцілуй мене так, щоб я остаточно довірився тобі. — Посміхається. Провокує. Нахиляючись, притягує гарне личко до себе впритул.

Софія слухається. Покірно притискається до його губ і цілує. Боязко проштовхується язичком углиб, гострими зубками чіпляючи нижню губу. Кусає його, пускаючи легкий струм під шкіру.

— Вмовила! — шипить їй у губи, ледве зариваючись у волосся, псуючи зачіску.

Їй зовсім не йде цей ідіотський хвіст.

— Увечері заберу тебе. У скільки? О п'ятій?

— Так! — опалює гарячим диханням його губи та усувається від хлопця. — Все, тобі час. Йди!

***

— Так, Карпе, ти все правильно зрозумів! П'ятниця. Клуб. Ти, Настя, я та Софа. — Пальці нервово здирають обшивку дверної карти затхлого таксі. Аріс ловить себе на думці, що навряд чи скористається їхніми послугами знову.
Якби він не загнав свою тачку на технічне обслуговування, точно не кис на задньому сидінні таксі.

— Хіба я тебе колись просив про щось? Невже не можна просто виконати моє прохання, не ставлячи зайвих запитань?

Зізнатися братові, що його зсередини зжирає огидні ревнощі. Що саме це гниле почуття, штовхнуло хлопця на тупий вчинок не вистачає духу.

Так що там братові? Він сам не зрозумів, як опинився біля вітрин ювелірки. Але давати задню було пізно, особливо коли позаду його Софи, з'явився якийсь відморозок у костюмі. І тільки її очі, як два величезні льодовики… вони пустили під шкіру незчисленну кількість колючих мурашок, змушуючи протверезіти від ревнощів, що охопили.
Він не хоче все зіпсувати. Він зможе навчитися довіряти.

— Я передзвоню! — несподівано різко вимовляє Аріс, обриваючи нудну розмову з братом. Його погляд чіпляє знайомі номери припаркованої тачки та з грудей виривається утробне гарчання.

Як на зло, таксист займає пусте місце поряд.

Кинувши кілька купюр на переднє сидіння, Аріс вилітає із салону. Повільно оминає темно-фіолетову машину, шукаючи господиню всередині.

Порожньо. Схоже, ця сучка вже в ангарі. Розумна, тварюка! Сподівається, що я її не чіпатиму при свідках?

Аріс шумно видихає і кілька разів проводить пальцями по волоссю. Зволікає. Наполегливо просить внутрішнього звіра, впасти у сплячку. Перестати роздирати нутрощі величезними пазурами або хоча б, просто проігнорувати присутність цієї несамовитої панянки.

Ангар наполовину пустував, тому брюнет швидко знайшов свій Камаро. Машина стояла над оглядовою ямою.

Біля відкритого капота було двоє. Санич — напарник Аріса, з гумором розповідав про специфіку роботи карбюратора під акомпанемент дзвінкого жіночого сміху.

— А що таке ручне гальмо, і де воно знаходиться? — щебече чергове запитання дівчина.

— Ну, для цього нам треба перебратися до салону, красуне, — відповідає Санич. У його словах, лише придурок не вчує подвійне дно.

— Так в чому проблема? — солодко співає Карина.

— Іншого екземпляра не знайшлося? — Аріс, що виник з нізвідки з усієї сили б'є по капоту.

Погано закріплений амортизатор капота злітає під тиском сили. Кришка з гуркотом закривається в міліметрі від пари. Карина та Санич смикаються назад від несподіванки.

— Обидва з'їбалися від моєї тачки! — темний погляд поглинає концентрована темрява. Аріс обтрушує руки та робить ще один запобіжний крок уперед.