Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
День видався прохолодним та вітряним, а от надвечір погода різко змінилась: в повітрі повис штиль і стало неймовірно задушливо. Здавалося, що хтось забрав увесь кисень. В машині Дана змінила кофтину на футболку світлого відтінку. І навіть це не подарувало їй полегшення. Вологе тепле повітря змушувало тіло пітніти, а на шкірі залишалась липкість. Вона мріяла про душ і чистий одяг, проте, не могла відкласти зустріч з Андрієм. Тисячі питань крутились в її голові й тривожили без того знервовану жінку.
— Привіт! Вибач за спізнення. — вона сіла навпроти Андрія й одразу покликала офіціанта. В такий вечір Дана могла вбити за склянку холодного лимонаду.
— Нічого, — Андрій дивився то на жінку, то на теку з документами, що лежала перед ним.
— Є новини? — всередині живіт скрутило так, наче вона збиралась стрибнути з парашутом.
— Результати по куртці та кілька думок про хлопця, якого посадили. — відповів чоловік і його брови вигнулись ще більше, наповзаючи на куточки очей, — З чого розпочати?
— З куртки. — Дані принесли лимонад і вона за кілька ковтків висушила пів склянки. Причина її спраги полягала не лише у спеці.
— Між тобою та особою, якій належала куртка немає генетичних збігів. Тобто, ви не родичі. — Андрій пильно слідкував за її реакцією. Він знав Дану по роботі як спокійну й врівноважену жінку, але чуття слідчого підказувало: обережно, не розбий крихкий образ. Чоловік бачив, що всередині вона зламана і вистачило б одного поштовху, аби спричинити катастрофу.
— Я так і знала, — Дана закрила обличчя долонями та шумно видихнула.
— Це ще не все, — він відкрив теку і простягнув результати аналізів Дані, — Не знаю, чи ти щось зрозумієш в цьому. Але склалась дивна ситуація. В лабораторії впевнені, що кров стара й належить дитині з рідкісним генетичним захворюванням, що передається по чоловічій лінії.
— Як таке може бути?
— Ти впевнена, що ви рідні? Не буває настільки разючих збігів: така ж куртка, стара кров, що належить дитині. Однак у твого батька немає генетичних захворювань. Як можна таке сфабрикувати?
— Певно, якось можна, — Дана зчепила пальці так, що вони аж побіліли. — Цього не може бути!
— Я не здатен допомогти тобі дізнатись відповідь. Єдині люди, які знають правду – це твої батьки. Ти не повіриш, але таке трапляється частіше, ніж здається. І причин для цього безліч – від неуважного персоналу в пологовому до банальних проблем із зачаттям власних дітей. А інколи матері народжують не від законних чоловіків… — з того, що Дана розповідала йому про власних батьків, він вже зробив висновок: скоріш за все обох дітей усиновили.
— Як так? — спитала вона не стільки в Андрія, скільки в самої себе. Але тепер все ставало на свої місця, набувало якогось сенсу. Можливо, батьки не могли її любити з цілком реальних причин? Якщо вона була не рідною дочкою Комарівських, отже, десь є інші люди, в чиїх жилах тече така ж кров, як і в Дані.
Якийсь час вони сиділи мовчки. Андрій дав їй кілька хвилин, аби прийти до тями та усвідомити нову інформацію. Він з подивом помітив легку посмішку на її обличчі. Дана виглядала як людина, яка щойно віднайшла давно втрачену надію. Він не знав, наскільки точно потрапив у ціль своєю здогадкою і боявся: падіння в безодню може стати останнім для неї. Андрій жив по чітких законах – не людських, а своїх власних. І йому важко було осягнути в які небезпечні двері він щойно штовхнув Дану.
— Ти казав, що маєш щось про Тимура? — вона здригнулась і, повернувшись зі світу думок, схилилась над столом.
— Слухай, не мені розповідати про те, як проводять слідство. В ті роки було не набагато краще. Я знайшов старшого слідчого, який розслідував смерть твого брата. Посивів він приблизно у той же час…
— Яке це має значення?
— На нього напосів твій батько і вимагав скоріше закрити справу. І саме твій батько одним із перших звинуватив Тимура.
— В нього помер син, можна зрозуміти… — Дана не встигла продовжити, Андрій перервав її.
— На скільки я зрозумів, йому було все одно, кого посадять. Коли поліція зрозуміла, що Мишка забив до смерті підліток, вони почали допитувати твоїх друзів.
— Чому вирішили, що це не міг бути дорослий? — Дана злякалась власного питання. Мишко навряд чи підійшов би до чужої людини, і якщо це міг зробити хтось з дорослих, то лише тих, кого дитина знала.
— Його били палицею. — Андрій насупився і слідкував за реакцією Дани, — Було багато синців і внутрішніх травм, але кістки – цілі. Якби восьмирічну дитину бив дорослий, в нього б не залишилось жодної непошкодженої кістки.
— Хіба це щось міняє? Виходить, що Тимур міг скоїти злочин… — якась частина Дани весь час зраджувала її та відмовлялась погоджуватись з гіркою правдою про вину друга.
— Тут і починається усе найцікавіше. Двох інших хлопців опитували лише раз і слідчий по ділу розповів, що в нього були сумніви. Діти весь час збивались у своїх історіях. Першого разу вони розповіли, що Тимур був з ними. А потім батьки заборонили спілкуватись з неповнолітніми дітьми. Вони самі розповіли версію, по якій ніхто не бачив Тимура. Ти була з ним того дня? Здається, ти щось казала…
— Так. Ми провели з ним разом більше як годину. Потім він пішов до хлопців, а я – додому. Мишка ніде не було. Я три години шукала його по Міжвиську, думала, що він образився і катається десь один. Потім до нас прийшла поліція: місцевий фермер знайшов у лісі тіло дитини та викликав правоохоронців.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі їхні секрети, Марта Кейс», після закриття браузера.