Читати книгу - "Мама для дочки рятівника, Ліліанаа"

Я з дітьми приїхав до Нью-Йорку, не то, що по справах. Діти захотіли до бабусі та дідуся, а я лише чекав, коли стан матері Авенір покращиться, коли вона змириться з втратою. Хоча сам так і не змирився, кожного дня я приходжу до неї на могилу. Кажу як діти сумують за нею, як їм її не вистачає, про себе взагалі мовчу. Так кепсько ще ніколи не почувався.

Коли ми з дітьми були біля фонтану і чекали на батьків моєї дружини. Жіночий голос окликнув мене з проханням про допомогу, я навіть почав йти на голос, але дівчина більше не кричала. Нажаль я й бачити її не встиг, але клянусь цей голос був схожий на голос моєї Авенні. А що якщо в могилі не вона, а інша дівчина, а моя Авенні жива і зараз в лапах Тарло? Поки я стояв дивився та хотів побачити ту, хто просив моєї допомоги, то й не помітив як поряд зі мною стояли батьки Девіда та Авенір і сам Девід.

 - Доброго дня, радий вас бачити. - привітався я з батьками.

 - Привіт, Картере і ми також. - відповів батько Девіда. Я передав їм дітей, щоб лише вони з ними побули. Я лише уявляю, як вони за 2 місяці скучили за ними.

Ми з Девідом пішли до кафе, я хотів поговорити з ним про Авенір.

 - Старий, як думаєш Авенір може бути живою? - несміло запитав я Девіда, він зітхнув.

 - Картере, я від першої вашої зустрічі був проти вашого союзу. Я знав, що рано чи пізно вам хтось завадить. Так і сталося, вам завадила її смерть. Чувак, тобі сам Тарло сказав, що вона померла, сказав де її могила. Ти знову хочеш її шукати? - сказав він.

 - Вона ж твоя сестра, невже тобі так всеодно на неї? - спитав я.

 - Ні, не всеодно. Якби я знав, що вона зараз жива, але не може врятуватися своїми руками вбив би того, хто її змушує страждати. - сказав він. Офіціантка принесла нашу каву та пішла приймати інші замовлення.

 - Девіде, допоможи її знайти. Я знаю, що вона жива. Вона десь поряд, я відчуваю її. А сьогодні..я напевно вперше почув її голос за 2 місяці. - сказав я, Девід не зрозумів моїх слів.

 - Ти про що? Ти бачив мою сестру? - насторожено питав він та поставив чашку з кавою на стіл.

 - Не бачив, але коли я чекав тебе з батьками дівчина крикнула "Картере Дженкінс, допоможи мені", я клянусь тобі, голос належав Авенір. Я не міг помилитися, Девіде. - сказав я, він покрутив головою і провів руками по обличчю.

 - Не знаю, Картере. Чи варто нам братися і знову піднімати цю справу. - сказав Девід і глянув на мене.

 - Послухай, Тарло одного разу викрав Авенір та мою дитину, що йому зараз заважало підставити її смерть? Нічого, абсолютно нічого не заважало. Я навіть не знаю чи є хтось у могилі на яку я ходжу кожного дня. Тарло мутний тип, він теж не байдужий до Авенір. Я впевнений, що Тарло причетний до ситуації з Авенні, треба перевірити його за останні 2 місяці. Де живе, для чого їздить в ЛА, чи має дівчину і багато всього іншого. - сказав я і відпив свою каву.

 - Тоді щоб ми могли цим зайнятися, міг би ти на деякий час залишитися тут. Зупинитися можеш у мене, або ж я дам тобі ключі від своєї старої квартири, там є все, що тобі може знадобитися. - запропонував Девід. Мені і думати не потрібно, якщо це стосується моєї дружини я все зроблю, аби тільки вона знову змогла повернутися в моє життя та розмалювати його яскравими фарбами.

 - Дякую Девіде, але краще буде, щоб я з дітьми були в квартирі. У вас з Габріеллою своя дитина, у мене свої діти. Я не хочу заважати вам, тому квартира більш оптимальний варіант.- сказав я. Заплативши за каву ми поїхали до готелю в якому я зупинився. Ми забрали всі речі і заїхали до будинку Девіда і взяли ключі від квартири, ми приїхали на місце призначення і Девід ознайомив мене квартирою. Потім він поїхав додому до сім'ї, а я поїхав купив трохи продуктів та забрав дітей і рушив додому. Поки я готував вечерю біля мене на кухні сиділа Ейворі та гралася з Мейсоном який повзав по всій кухні, дівчинка підійшла до мене.

 - Тату, я скучила за мамою. - тихо сказала Ейворі, я поклав ніж і сів навпочіпки перед нею і обійняв.

 - Принцесо, я теж скучив і Мейсон скучив. Ми всі скучили за нею. - відповів я їй.

 - А вона точно ніколи не повернеться? - запитала дочка і глянула на мене.

 - Не знаю рідна моя, не знаю. - сказав я і поцілував її у чоло.

Після вечері я вклав дітей спати, а сам вийшов на балкон та глянув у небо.

 - Якби ж ти була жива, найкоханіша моя. - прошепотів я у небо та отримав повідомлення. Діставши телефон з карману я побачив повідомлення від незнайомого номеру.

Незнайомий: Я вб'ю її, якщо вона згадає тебе. 

Я: Хто ти і хто повинен згадати мене?

Незнайомий: Ти сам здогадаєшся. - невже моя дружина жива і потребує моєї допомоги? 

Я: Авенір жива? - відповіді я не отримав. Подзвонивши Девіду я попросив його негайно приїхати, ось я вже нервово чекав його приїзду. З моїх думок мене вирвав стук у двері, я побіг відкрив та впустив Девіда в середину.

 - Нам терміново потрібно знайти Тарло. - сказав Девід.

 - Ти вже щось дізнався? - запитав я і ми пройшли у вітальню.

 - Він був помічений сьогодні у Нью-Йорку. В той момент коли ти чекав нас біля фонтану, на камерах я бачив брюнетку, не високого зросту і вона пручалася коли він її силою тримав. Тобто.. - сказав Девід і я його перебив.

 - Тобто це може бути Авенір. - сказав я і мої вуста зігнулися у легкій посмішці.

 - Все вірно, але це ж Тарло. Він може заподіяти їй, що завгодно. Я надіюсь, що це моя сестра і ми врятуємо її від нього. - промовив мій друг. Я розповів йому про дивні повідомлення з невідомого номеру, ми прийняли рішення підняти свої зв'язки, щоб дізнатися про кожен крок Тарло за останні 2 місяці.

Якщо ти жива, то почекай ще трішки..