Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"

200
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89" автора Левасер Де Боплан. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 75
Перейти на сторінку:
бо не прийшла? — Він на мить звів на мене ясні насмішкуваті очі, однак зразу ж знову схилився над установкою. — Працюй краще над дисертацією, займайся наукою. Ось вона, будь певен, не зрадить… Її можуть хіба що вкрасти!

— Дисертацію чи науку?

В очах Ігоря шугнула голубим така злоба, що стало незрозуміло, навіщо він вмикає паяльник: таким поглядом, якщо трішечки зосередитися, можна запросто розплавити припай. Мою репліку Барчевський пропустив повз вуха.

— Рознюхає яка-небудь покидь, що в тебе народилася гарненька ідея, діждеться, поки вона підросте й набуде привабливих форм — та й викраде! Але нехай, нехай тільки спробує опублікувати! Я йому покажу, де козам роги правлять! — Він вхопив паяльника й почав люто розпаювати на колодці різнокольорові дроти.

— Кому покажеш, де оте… правлять?

— Шефові, кому ж іще? Він думає, якщо трохи допоміг мені організувати дисертацію, то я тепер до кінця життя буду його в співавтори брати! Розбігся з низького старту! Тиждень тому запитує, чим я останній місяць займався й для чого скапарив нову установку. — Ігор ляснув долонею ло масивному інтерференційному столі, на якому були змонтовані гелієво-неоновий лазер і любительський телескоп “Алькор”.

Крім того, на стільниці була встановлена лабораторна вагівниця та ще цілий ряд приладів найрізноманітнішого призначення. На панелі збоку був закріплений старий вольтметр із розбитим склом, декілька тумблерів і потенціометрів. Внизу чорніла на піддоні чимала батарея автомобільних акумуляторів. Увінчував установку легкий алюмінієвий каркас, що підтримував цупкі світлонепроникні штори.

— І що ж ти йому відповів?

— Як що? Для продовження робіт над волокнистооптичним гіроскопом! Вія: “А телескоп?” Я йому: “Замість автоколіматора!” Він: “А механічний гіроскоп?” Я: “Як реперний!” Далі у нього не стачило нахабства розпитувати, зажадав лише показати йому схему макета й познайомити з програмою подальших робіт. Ну, думаю, гаразд, я тобі таке покажу, тиждень мізкуватимеш — нічого не втямиш. А позавчора кинувся шукати — рукопис статті пропав. Ах ти ж, думаю, сволото, пронюхав, що я, так би мовити, стою на порозі відкриття. Та що там відкриття, тут нобелівкою пахне! Не йметься? Та я теоретично довів, що пересування в часі можливі!

— Якщо не помиляюся, ще жодному фантастові Нобелівська премія не присуджувалася.

— Фантастові?! А якщо я сам-експериментальне підтвердження?

— Тоді твоє місце в клініці Стравинського.

— Якого ще Стравинського? — Ігор підняв паяльник вістрям уверх і глянув на мене підозріле. — Це що, для ненормальних? Виходить, не віриш! А начальник повірив. Бачиш, навіть статтю поцупив.

— Чому ти так вирішив? Мабуть, сам кудись запроторив.

— Ніяких сумнівів. Ховав я її, справді, подалі, окрім сейфа ніде не залишав. Але у нього, виявляється, в дублікати всіх ключів.

— Це ще нічого не доводить.

— Он як? А його майже власноручне зізнання — доводить?

— Він що, дав письмові показання?

— З мене цілком достатньо й усних.

— Тоді не називай їх “власноручними”. І як же він пояснює свій… дивний вчинок?

— Дивний?! Підлий, ти хотів сказати. Підлий! Звичайно, в тому, що викрав рукопис, шеф не зізнався. Хоча, як вияснилося, прекрасно знає його зміст. Ні, ти ніколи не здогадаєшся, яку.і теорію він підвів під свою практику. — Ігор знову нахилився над панеллю. — Я боявся посилати статтю без експериментального підтвердження результатів, не хотів ризикувати репутацією вченого, попереду ще все життя — а він сприйняв це як рядову наукову роботу. Навряд чи він розібрався в математиці, але висновки зрозумів правильно. І навіть спробував, опираючись на них, виправдати своє злодійство! Ні, ти уявити собі не можеш, що він придумав, — бурмотів Ігор.

— Чому не можу? Ідея пересування в часі стільки мусировалася фантастикою… Він, мабуть, сказав, що машина часу суперечить принципові причинності, а відтак неможлива. І що тобі треба зайнятися темою — звіт на носі, — а не витрачати час на дурниці.

— Та ні! Я ж тобі кажу, ідею він зрозумів одразу. Принцип каузальності, безперечно, ламатися не повинен.

— Тобто? Класика: мандрівник в часі, потрапивши в минуле, випадково вбиває дитину, якою, виявляється, він був сам, і тоді в майбутньому, тобто в теперішньому…

— Дурниця. Наслідок не може знищити причину, що його породжує. Всі випадкові збурення миттєво гасяться за рахунок глибоких негативних зворотних зв’язків, суттєві зміни принципово неможливі. Я не знаю поки що механізму, який це забезпечує, але змінити минуле так, щоб змінилася дійсність, неможливо. Можна змінити тідьки майбутнє відносно нашого сьогодення, розумієш.

— Здається, я про це десь читав.

— Так ти ж сам давав мені книженцію. Оповідання… як же воно називається?..

— Ти що, взяв за основу ідею із фантастичного оповідання?

— Взагалі-то так. Точніше, я зрозумів, що принцип каузальності можна обійти, плюс неопубліковані праці Козирєва.

— І ти в своїй статті посилаєшся…

— Тільки на праці Козирєва. Що я, псих, чи що, на нісенітниці посилатися?

— Але все-таки… Ідея-то не твоя…

— Нічого. Ці фантасти висувають їх тисячами, за, статистикою, одна-дві можуть бути правильними. Жоден суд не звинуватить мене в плагіаті!

— Суд? Хіба ти сам не можеш розібратися, що погано, а що…

Ігор так швиргонув паяльник на підставку, що з неї посипалася пахуча янтарна живиця.

— Знаєш, чому я в свої двадцять п’ять уже кандидат і обов’язково докторську зроблю, а їй, як був ніхто, так і зостанешся інженером? А тому, що поки ти розв’язуєш свої дитячі питаннячка, я діло роблю. “Що погано, а що добре!” — поки ти над цим голову ламав, я панель розпаяв. Ти Достоєвського читаєш, а я статті пишу.

— Без посилань.

— Подумаєш, одне-два посилання в дисертації випустив… Забув, розумієш! Просто забув! І взагалі, переможців не судять. — Ігор сердито насупив брови й відвернувся.

— І все-таки… Сьогодні створити машину часу неможливо.

— Саме це голослівне твердження, сприйняте на віру більшістю вчених, і стало для всіх каменем спотикання. Але не для мене!

— Це не твердження, а теорема.

— Тобто?

— Теорема Вегуса. Доводиться від протилежного. Припустімо, подорожі в часі можливі. Оскільки навіть необережно роздавлений у минулому метелик може, як відомо, призвести до значних змін у майбутньому, й враховуючи, що від впливу на минуле майбутнє абсолютно беззахисне, треба сподіватися, що перше, що зроблять наші могутні нащадки, досконало вивчивши закони хронодинаміки, — це запровадять надійні обмежувальні механізми, котрі зроблять досліди з часом у теперіїпньому й близькому майбутньому неможливими. Що й потрібно було довести.

— Дурниця. Коли б ця теорема була справедливою, Уеллс не зміг би опублікувати свій роман, не з’явилося б сотень інших творів, я б теж не замислювався про сутність часу, не було б тоді й цієї установки. Отже, твій доказ не обгрунтований.

— Аж ніяк. Заборона не може бути повною, інакше

1 ... 41 42 43 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"