Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко 📚 - Українською

Читати книгу - "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Напередодні Армагедону" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 64
Перейти на сторінку:
вирішив, що в мене просто розгулялась уява.

Надалі наш новий знайомий поводився стримано і розповідь про сутичку з розбійниками вислухав спокійно і незворушно. Лише насамкінець витримка зрадила його, і він раптом прикипів поглядом до Інни, мовби силувався пригадати, де бачив її раніше.

Коли Штепан закінчив, де Каерден ще трохи помовчав, пильно дивлячись на мою дружину, потім кинув швидкий погляд назад і звелів своїм людям під’їхати ближче.

— Пані, панове, — звернувся він до нас. — Від імені герцоґа Бокерського запрошую скористатися його гостинністю й завернути до замку Шато-Бокер. Ваш поранений товариш потребує догляду.

— Дякуємо за люб’язне запрошення, пане де Каерден, — відповіла Інна. — Власне, ми й самі хотіли просити пана герцоґа про притулок на цю ніч. Але ми чули, що він… — вона зам’ялась, добираючи потрібні слова.

— Вас це не стосується, мадам, — сказав де Каерден. — Ви зазнали нападу розбійників на землях пана герцоґа, і це накладає на нього певні зобов’язання, — він хмикнув. — До того ж на вас напали не зовсім звичайні розбійники.

— Ви знаєте їхнього ватажка?

— В мене є певні здогади. Та спершу маю оглянути місце сутички, щоб мої твердження не були голослівними. А ви поки їдьте до Шато-Бокер, пан Нікоран супроводжуватиме вас, — з цими словами він виразно поглянув на молодого вершника, що вирізнявся серед решти своїм багатим вбранням. — Найпевніше, герцоґ не вийде зустрічати вас, та ви вже даруйте. Нікоран має всі необхідні повноваження, аби подбати про ваше влаштування. До побачення, панове.

Недбало відсалютувавши нам, де Каерден приострожив коня й помчав далі, до місця нашої зустрічі з розбійниками. Слідом рушила більша частина загону.

— У нього кицька, — сказав Леопольд, повернувши до мене голову.

— У кого? — не зрозумів я.

— Ну, у начальника, — Леопольд кивнув у бік основного загону, що швидко віддалявся від нас. — Він їде на кішці.

— Ага…

— І острожить її, а це погано. Правда, вона кицька, а не кіт, та однаково це неправильно.

До нас наблизився Нікоран.

— Монсеньйоре, мадам, — поштиво промовив він. — Нам час вирушати. Ви готові їхати далі?

— Так, пане, — відповів я. — Їдьмо.

Дорoгою ми намагалися схилити Нікорана до відвертої розмови, однак він дуже неохоче відповідав на наші запитання про герцоґа, а про його синів узагалі відмовився говорити. А от коли мова зайшла про розбійників, наш новий попутник пожвавішав і розповів, що учора, всього в десяти милях на захід від Шато-Бокерзазнав нападу загін королівських гвардійців, які їхали з Руана в Альбіну. Вцілів лише один вояк — він був поранений на самому початку сутички і сховався в заростях чагарнику, де його ніхто не помітив. Хлопець зовсім утратив розум, спостерігаючи, як розбійники виривали в його вбитих товаришів серце та печінку і там-таки, не сходячи з місця, з’їдали.

І якщо раніше ми з Інною вважали, що трохи погарячкували, спрямувавши на супротивника вогненний смерч, то після розповіді Нікорана вже не відчували й найменших докорів сумління. Поза будь-яким сумнівом, розбійники, що напали на нас, були ті самі канібали, або їхні товариші з тієї ж ватаги. А таким нелюдам пряма дорога в пекло…

Дізнавшись, що сталося з гвардійцями, герцоґ спорядив до Хасседота гінця за підмогою, а воїни із замкової залоги під орудою де Каердена з самого ранку прочісували довколишні ліси. Коли вони побачили на сході блискавиці та дим від пожежі, зразу все збагнули і вирішили поглянути, що відбувається. Отак ми й зустрілися.

Дорога до замку стелилася рівна, без глибоких вибоїн. Ми їхали досить швидко, як на людей, що везуть пораненого, і години за півтори попереду на обрії забовванів Шато-Бокер.

Це була одна з тих древніх твердинь, що з плином часу опинилися поза головними шляхами і втратили своє колишнє стратегічне значення, проте досі господарі використовували їх як надійне сховище, а ще частіше — як надійну в’язницю. Основну споруду Шато-Бокер становили чотири башти, сполучені галереями, а між ними розташувався просторий внутрішній двір; замок стояв на вершині пагорба й був оточений потрійним фортечним муром. Ліворуч і праворуч насипу, по якому пролягала дорога до замку, починалася драговина. Я подумав, що господар Шато-Бокер, маючи повний гарнізон та достатню кількість продовольства й питної води, міг би оборонятися тут роками.

Наш загін проїхав підйомним мостом і, проминувши розчинену браму, опинився на внутрішньому дворі. Заздалегідь попереджені надісланим уперед вершником слуги негайно поклали пораненого Йожефа на носилки і доправили його до північної башти, де згодом розмістилися й інші загоряни. До наших котів тут поставилися так само уважно, як і до людей. Нікоран миттю зреагував на бідкання зголоднілого Леопольда і, перше ніж піти зі звітом до герцоґа, особисто відвів вередливого кота на кухню, аби там його нагодували. Ми зрозуміли, що в тут пихатість кота аніскільки не постраждає, радше навпаки — ще збільшиться.

Двоє слуг, чоловік та жінка середніх років, яких звали Бедаліс та Ніколета, провели нас до східної башти, в гостьові покої. Наші апартаменти складалися з передпокою, вітальні, спальні та ванної. Вітальня виявилася доволі просторою кімнатою з м’якими кріслами, столом та комодом; підлога була встелена килимами, стіни прикрашали гобелени з зображенням мисливських та батальних сцен. У спальні стояло широчезне ліжко з шовковими простирадлами й оксамитовим балдахіном, а над каміном у кутку висіли дві кабанячі голови. Поруч із каміном були невеличкі дверцята, що вели до ванної. Покоївка відчинила їх, і ми побачили яскраво освітлену кімнату, облицьовану мармуровою плиткою. Посеред кімнати стояла витесана з граніту ванна просто приголомшливих розмірів, до неї був підведений кран з двома позолоченими вентилями.

— Ви, певно, хочете помитися з дороги, — промовила служниця зі ствердною інтонацією.

Я одразу ж відчув себе дуже брудним. Власне, ми обоє й справді були брудні — що й не дивно після такої прогулянки.

Інна поглянула на себе в дзеркало й невдоволено поморщилася.

— Звісно, що помиємося, — сказала вона. — І чимшвидше. Бажано в гарячій воді… якщо вона є.

Ніколета мовчки ввійшла до ванної, повернула один з вентилів і підставила руку під струмінь. Лише тоді вона впевнено відповіла:

— В нашому замку завжди є гаряча вода.

Ми з дружиною також пройшли до ванної, лишивши Бедаліса у спальні розбирати речі. Тим часом покоївка відрегулювала обидва вентилі й попросила перевірити, чи влаштовує нас така температура води. Я перевірив і додав ще трохи гарячої.

— А чи не надто сильний напір? — спитала Інна, занепокоєно слідкуючи за тим, як швидко

1 ... 41 42 43 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"