Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Лізо, ти про що взагалі? Я з документів перевірю його слова.

Як би він відреагував, дізнавшись, що в той далекий час він мене відігнав. Чому я тоді погодилася йому підіграти, напевно, я тоді зробила велику помилку. Але я все ж таки його завжди кохала. Та якби не хвороба його батька, можливо я б не вийшла за нього заміж навіть навмисне. Що я наробила? Навіщо? На це запитання мені дав відповідь Клим, сам того не підозрюючи. Це було наступного дня в офісі, ми в кабінеті були вдвох.

- Ліза, Герман тобі зраджує. Якщо хочеш, то я тобі доведу.

- Клим, не напружуйся, я здогадуюсь про твою дійсну мету.

- Я не приховую, що ти мені подобаєшся. І ми могли б бути чудовою щасливою парою.

- Як можна бути щасливою без кохання?

- Тобі він заважає зрозуміти, що ти його не любиш. Він просто красень. Ти бачила, як він дивився на Ліду?

- Я бачила, як вона дивилася на нього.

- Я помітив. Вона дивилася як на гарну картинку. Я вже поговорив із нею, вставив їй мізки.

- Є ще серце, яке не слухає розуму. І тоді трапляються помилки, - це і була відповідь на моє питання.

- Ти про що?

- Нам треба працювати.

Через деякий час я відчула його погляд на собі. Він дивився ніби крізь мене, але думав він точно про мене. Я ляснула долонями і, він протер очі.

- Ти мені завадила.

- Тоді наступного разу дивись убік.

- Лізо, чому ми не зустрілися раніше?

- Клим, тобі треба зрозуміти та прийняти, що ти не мій герой роману.

- Час покаже.