Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

Окрім південного напрямку, зарубинецький товарообмін мав ще й західний, масштаб якого, проте, був значно менший. З балканської території латенської культури надходили бронзові вироби: фібули, відра-ситули, поясні гачки, кільця, браслети, вотивні підвіски-амулети. Найбільше їх трапляється в околицях Канева. Хронологічно вони не виходять за межі пізнього латену. До цього ж часу належать окремі бронзові речі: набірний пояс, а також своєрідні шийні гривни у вигляді корон. Такі гривни на зарубинецькій території відомі в Побужжі (Дашів) та в Подесенні (Ліски), а також на пшеворських пам’ятках Поділля (Вільхове, Залісся).

У другій чверті І тис. н. е. економічні зв’язки народів Південно-Східної Європи значно активізуються. Торгівля з античним світом досягає в цей час найвищого розвитку[275]. Уламки амфор, знахідки довізного скла відомі практично на всіх досліджених пам’ятках лісостепової та степової смуг України, заселених переважно племенами черняхівської культури.

Як і раніше, з греко-римських країв Причорномор’я та Східного Середземномор’я надходили предмети розкоші та престижу. В амфорах різної ємності (від 0,75 до 45 л) завозили малоазійське вино, а в південні регіони, можливо, й оливкову олію. З міст Малої Азії ввозили також червонолаковий посуд: глечики, миски, тарілки. Важливим предметом торгівлі з римськими провінціями були скляні келихи різних відтінків — від безколірного до рубінового та зеленого. Більшість прикрашено шліфовкою або напаяними різнокольоровими нитками та краплинами. Основна маса келихів імпортувалася з близькосхідних майстерень (Єгипет, Константинополь), що підтверджують грецькі написи на деяких екземплярах. Скляні вироби могли потрапляти також із Заходу з рейнських майстерень (сучасний Кельн).

Були спроби налагодити виробництво скла і безпосередньо на території черняхівської культури. На поселенні в Комарові (Буковина) знайдено залишки кам’яної будівлі та багато речей античного походження. Майстри, що належали до провінційно-римської школи склоробства, виготовляли тут келихи, намиста, скляні пряслиця і навіть віконне скло. Щоправда, працювали вони в Комарові недовго, й значного розповсюдження їхня продукція не мала.

Металевий посуд римської доби надходив у Східну Європу у значно меншій кількості, ніж глиняний або скляний. Напевне, значна його частина опинилася тут не в результаті торгівлі, а як здобич у воєнно-грабіжницьких походах або як дарунки військовій старшині від римської адміністрації. Навіть бронзові посудини дуже цінувалися, тому їх нерідко знаходять серед скарбів. Біля с. Черниця Житомирської області трапився легіонерський бронзовий казанок з римськими срібними монетами-денаріями. Подібні скарби походять з Києва та с. Жигайлівки на Сумщині. У цьому ж селі 1964 р. знайдено срібний глек із зображенням батальних та мисливських сцен, виготовлений у Константинополі на рубежі IV—V ст. Схожий глечик та срібна баклага, що містили півтори тисячі денаріїв, разом із золотим блюдом відкопано біля с. Борочиця, що на Волині, а біля смт Борзна на Чернігівщині — срібне блюдо та монети.

Наймасовішою групою імпортних виробів, якими користувалося східноєвропейське населення, були намиста — здебільшого різноманітні скляні. Хімічним аналізом встановлено, що їх ввозили на територію України з Єгипту, Сирії та європейських провінцій Риму. Трапляються вироби з єгипетського фаянсу. Із Східного Середземномор’я завозили намиста з сердоліку, який, за свідченням Плінія, видобували у Персії, Індії, Аравії, Єгипті, на о. Парос. На зв’язки з далеким Півднем вказують знахідки коралів та черепашок з Червоного моря або Індійського океану. З Південної Аравії ввезено ладан, що знаходять у черняхівських похованнях. На територію України потрапляли мистецькі вироби з бронзи, пов’язані, як правило, з пізньоантичними культами. Це статуетки божеств — Осириса, Гора, Ізіди, Венери та сатирів, зображення коней та крилатих фалосів.

Великому обсягу античних товарів мав би відповідати зворотний потік експорту. Вивчення залізних знарядь племен черняхівської культури вказує, що технічний рівень розвитку рільництва на терені сучасної України не набагато відрізнявся від рівня землеробства в дунайських римських провінціях Паннонія, Мезія, Дакія, звідки вивіз зерна засвідчено документально. Мабуть, вивіз хліба з територій черняхівської культури відбувався, принаймні, із зручних для транспортування районів. Уявлення про перелік товарів для товарообміну населення Причорномор’я і Середземномор’я можна одержати з «Історії» Полібія: «Для необхідних життєвих потреб країни, що оточують Понт, приставляють нам худобу та величезну кількість безумовно чудових рабів, а з предметів розкошу приставляють у достатку мед, віск та солону рибу. Одержують вони з продуктів, якими багаті наші країни, олію та усякого роду вино; хлібом вони обмінюються з нами, то доставляючи його в разі потреби, то одержуючи...»[276]. Щоправда, наведені дані належать до ранішого часу (II ст. до н. е.), але такий традиційний список навряд чи міг набагато змінитися в пізньоримський час.

Наявність такої торгівлі передбачає існування торговців-посередників, в руках яких накопичувалися товари, призначені на вивіз. На території черняхівської культури відкрито декілька пам’яток, де можна припускати існування торговельних факторій, що підтримували зв’язок з провінціями Римської імперії.

У Миколаївській області біля Березанського лиману на краю великого поселення черняхівської культури Кам’янка-Анчекрак досліджено садибу площею 0,35 км2. Судячи з написів, її мешканці були знайомі з грецькою писемністю. Просторі кам’яні будівлі були житлами та складами для товарів, а огороджений муром двір вміщував сотні голів худоби. В побуті, крім типового черняхівського посуду, широко використовувалися червонолакові вироби та амфори. Торговельні операції господаря садиби полягали, напевне, в натуральному обміні східносередземноморських товарів на сільськогосподарську продукцію та рабів, що постачала місцева племінна старшина. По Березанському лиману до факторії підходили кораблі для розвантаження та прийому чергових партій товару.

Окремий вид торговельно-ремісничої факторії являла собою згадана вище склоробна майстерня в Комарові на Буковині. Сліди перебування провінційно-римських торгівців та майстрів досліджено також на Волині (с. Лепесівка) й у Молдові.

Важливими для східноєвропейських племен торговельно-ремісничими центрами лишалися колишні античні міста Ольвія та Тіра. Після евакуації римських гарнізонів вони включилися у черняхівську політико-економічну систему. Продовжували діяти гончарні майстерні, що поставляли на навколишні селища високоякісну сіроглиняну кераміку. Порти Ольвії та Тіри не переривали традиційних зв’язків з купцями понтійських та середземноморських міст. Звідси продукція східноримських економічних центрів розходилась басейнами Дніпра, Бугу та Дністра, а частина її доходила до Прибалтики та Скандинавії.

Завдяки транзитній торгівлі Дніпровським шляхом античні товари доходили і до племен київської культури, які розраховувались продукцією лісових промислів — цінним хутром, медом, воском. Черняхівські торговці мали з такого обміну неабиякий зиск. Крім заморських амфор з вином, скляних та сердолікових намист, попитом користувалася реміснича продукція економічно розвинутих сусідів. На багатьох поселеннях київської культури трапляються уламки черняхівського гончарного посуду (власний посуд виліплювався вручну). З-поміж знарядь праці імпортувалися