Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

На той час прихильники ІДІЛ уже закликали одне одного припинити виставляти фото з упізнаваними місцями. Але було запізно. Інші громадяни геолокували знімок із містечка поблизу амстердамського аеропорту Схіпгол — аж до кількох балконів конкретного будинку, на одному з яких міг перебувати фотограф. На фото з паризької вулиці необачно потрапила частина магазинної вивіски з характерною червоною S: детективи-аматори впізнали в ній логотип мотоциклів «Сузукі». У Парижі з пів десятка салонів «Сузукі», тож лишилося пройтися по гугл-панорамах і знайти потрібний — на вулиці Шампйоне. Вони визначили навіть, із котрого вікна котрого будинку знімав фотограф.

Поліція розшукала наших «клієнтів», тож іділівська соцмережева акція провалилася. Замість ширити страх ті, хто себе виказав, стали онлайн-посміховиськом як «фанклуб ІДІЛ» і «джихадисти-балаболи». Екстремістському медіа довелось обмежитися півгодинною промовою речника, яка нікого не обходила 289. Ісламська Держава відома тим, що використовує соціальні медіа, щоб радикалізувати молодь, мобілізувати симпатиків і залякати противників. Проте більшості людства ІДІЛ огидна, тож нам було рано складати руки й віддавати віртуальний простір воєнним злочинцям та їхнім поплічникам.

Через рік після іділівського провалу ми знову мобілізували громадськість на допомогу в розслідуванні. Ішлося про ще одну з-поміж найнегідніших онлайн-субкультур: про тих, хто сексуально розбещує дітей. Європол, який координує кримінальні розслідування між поліціями європейських держав, має сорок мільйонів вилучених зображень сексуального розбещення дітей, у яких можуть бути підказки про місце і винуватців злочинів. У багатьох випадках поліція не має права поширювати незаконні й травматичні зображення, звертаючись по допомогу громадськості. Тож вони вирішили обрізати знімки: видалити зображення жертви і залишити тільки тло — у надії, що хтось може щось упізнати і допомогти визначити місце злочину. У червні 2017 року поліція запустила додаток Trace an Object, закликаючи охочих посприяти розслідуванню. На той час у Bellingcat уже була база з тисяч детективів-аматорів, доступних переважно через твітер, тож ми твітнули зображення від Європолу для своїх підписників. Часто на знімку було видно фрагмент одягу, чи будівлю, чи рекламну листівку. Ми створили сторінки для різних зображень у додатку для спільної перевірки Check — наступнику Checkdesk, який ми використовували раніше для геолокування авіаударів на Близькому Сході.

Перші знахідки ми отримали впродовж кількох днів. Один особливо активний користувач під ніком Бо відстежував деталі знімків одну за одною. Зазвичай волонтерам вистачало базових методів — не набагато більше за зворотний пошук зображень. Також у спільних розслідувань є перевага — широка база знань учасників. Лише за два тижні Європол отримав у своєму додатку 10 000 відповідей 290. Протягом першого року Європол оприлюднив знімки 199 об’єктів, 79 із них було ідентифіковано 291. Підказки надходили й надалі, до січня 2020 року їх було вже 24 000 292: завдяки цьому встановили особи щонайменше десяти дітей і притягнули до відповідальності двох злочинців 293.

Нині дедалі більшає країн, де громадяни мобілізуються на боротьбу з дезінформацією та протистояння Контрфактуальній спільноті. Особливо активні країни Балтії — Естонія, Латвія, Литва. Ці три держави, затиснені між Росією та Балтійським морем, колись були частиною Радянського Союзу, і Кремлю досі здається, що вони перебувають у зоні його впливу, — почасти тому, що в кожній із них є російська етнічна меншина, загалом близько 900 000 людей у трьох країнах 294. Москва вже скористалася приводом «захисту етнічних росіян», щоб виправдати військові дії, передусім в Україні, тож країни Балтії відчувають напругу поруч із могутнім сусідом. Також вони потерпають від навали російської дезінформації із соцмедіа та фінансованих Кремлем інформканалів. Супроти російських тролів вони виставили «ельфів» — добровольців, які борються з брехнею в інтернеті. Коли боти змінюють напрям онлайн-обговорень, вкидаючи маніпулятивний контент, щоб розбурхати наївних фейсбук-користувачів або коментаторів під новинами, ельфи завдають удару у відповідь. «Ми не намагаємося бути пропагандистами навспак, — пояснив ресурсу Daily Beast один із литовських ельфів, фахівець із реклами тридцяти з чимось років. — Ми хочемо лише викрити маячню» 295.

Ще одна північна європейська держава, яка має протяжний кордон із Росією, — Фінляндія. Після того як 2014 року Росія окупувала український Крим, фінський уряд посилив заходи проти неправдивих новин і онлайн-маніпуляцій, а також відкрив курси з інформаційної грамотності для своїх громадян. За перші кілька років курси пройшли кілька тисяч осіб 296. Швеція теж запустила кампанію боротьби з дезінформацією і створила нову держагенцію з психологічного захисту країни 297.

Нам усім потрібно зберігати пильність до прийомів дезінформації. Якщо вам здається, що цифрове покоління, яке виросло з інтернетом, здатне впоратися із цим середовищем, то ви помиляєтеся. У стенфордському дослідженні 2016 року перевірили тисячі американських учнів і студентів на здатність розпізнавати онлайн-фейки й дійшли висновку, що «здатність молодих людей оцінювати інформацію в інтернеті можна описати одним словом: невтішно. [...] У кожному випадку і на кожному рівні ми були заскочені тим, наскільки їм бракує підготовки» 298. Близько 82 % учнів середніх класів не можуть відрізнити новинне повідомлення від реклами.

Шведи розробили навчальні матеріали для дітей про фейкові новини, онлайн-пропаганду і відредаговані зображення. Підлітки в Україні, яка чи не найбільше потерпає від пропагандистських ботів, показали хороші результати після уроків із медіаграмотності: учні, які брали участь у пілотній програмі, стали вдвічі пильнішими до мови ворожнечі та на 18 % краще розпізнавали фейкові новини 299. У Данії для школярів старших класів створили посібник «Тролі у твоїй стрічці новин» — як складову боротьби з російською дезінформацією 300. Уроки, на яких навчають берегтися від фейкових новин, запроваджено в шкільну програму в частині Сполучених Штатів 301.

Паралельно з’являлися фактчекінгові проєкти. 2014 року в усьому світі їх було менше за п’ятдесят. Через два роки ця кількість подвоїлася. За даними Репортерської лабораторії Дюкського університету, на середину 2020-го налічувалося щонайменше 290 таких проєктів в Африці, Азії, Австралії, Європі, Північній і Південній Америках 302. Деякі