Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А Вовк зробив як велено було. Дочекався барана, який біг останнім і ледь переводив подих. Буцнув його каменюкою, той одразу й Богу душу віддав.
А Сірко баранів колами по двору поганяв, від чого прокинувся хазяїн. Вийшов подивитися, що там і як, а його прямо біля дверей збила з ніг кучерява курява шерсті. Пес часу не гаяв - заскочив у хату, підбіг до печі - та всередину. Вимазався там попелом і через вікно втік. Наздогнав напарника, який недалеко з бараном на плечах відійшов. Разом справа пішла швидше. Дорогою Сірко продемонстрував свій новий вигляд. На вовка тепер він був схожий трішки більше, однак цього було недостатньо.
- А вити ти хоч вмієш? - запитав раптом Вовк.
- Ау-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у, - затягнув Сірко від щирого серця. Та так жалісливо, що й у його побратима сльози на очі навернулися.
- Добре, добре, вірю, - мовив він розчулено. - Тільки тихіше, бо ще моїх родичів побудиш.
Зранку вовки настільки були раді ще одному барану, що навіть не звернули увагу на незвичну зовнішність Сірка. Лише та сама Вовчиця запитала:
- То, кажеш, твій новий друг з якоїсь іншої зграї?
- Так, порода у них, правда, трішки інша.
- А тут що він забув? - допитується.
- Загубився… - понурив очі пес. - Можна мені до вас?
І така жаліслива морда, що Вовчиця не витримала:
- Та мене чого питати? Я зовсім не проти. Це з вожаком говорити треба.
Вожак у момент поїдання барана ладен був і зайця у зграю взяти - такий щасливий був!
Тож став Сірко новим членом зграї. Жив - не тужив, на полювання з іншими ходив, здобич порівну ділив. Вовки до нього звикли і прийняли за свого.
От вже й казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки навиворіт, Ньюбі Райтер», після закриття браузера.