Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сіль для моря, або Білий Кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Сіль для моря, або Білий Кит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сіль для моря, або Білий Кит" автора Анастасія Нікуліна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 45
Перейти на сторінку:
Макс.

— Класний хлопець.

— Класно, коли це каже така класна дівчина.

Підлітки зашарілися і синхронно опустили погляд.

— Знаєш легенду про Тридив? Ну, чому його так назвали, знаєш? — раптом спитав Макс.

— Ні, — похитала головою дівчина. Присутність Макса страшенно хвилювала. Особливо тепер, після поцілунку, і коли сказав, що вона класна. Від цього хотілося пищати і стрибати до стелі. Це коли б вона була сама в кімнаті. А зараз треба заспокоїтись. А то ще подумає, що вона теж якась божевільна. — Розкажи.

— Колись давно там жив відлюдник, який умів творити дива. Тому і звали його Див. До нього приходили люди з різними проханнями, і він ніколи нікому не міг відмовити — така була його доля. Однак про його силу дізнався лихий правитель. Він наказав доправити до свого палацу відлюдника, щоб той виконував лише його бажання. Двічі слуги приходили і просили відлюдника піти з ними, приносили йому дари, обіцяли золоті гори, але той твердив, що його місце тут. І тоді правитель наказав схопити чоловіка і привести силою, а як пручатиметься — вбити. Та коли його слуги приїхали до скелі, та розкололася надвоє і відлюдник стрибнув просто в урвище, а скеля зійшлася. Але не до кінця — залишилася величезна щілина. Кажуть, що їй більше тисячі років. Відтоді скелю стали називати Тридивом. Відлюдника ніхто не бачив, зате почали казати, що чують, як усередині скелі б’ється серце. І тепер кажуть, що коли ти маєш чисту душу, то вона зробить для тебе три дива. Може, й казочка для туристів, але сьогодні я можу в таке повірити.

— Цікаво, — замислилася дівчина. — Знаєш, корабель, на якому застряг Кит, ну, той божевільний… На ньому було написано FANTOM. Я завжди його так називала. Він був мій. Але хтось виправив назву на FATUM.

— То це була доля?

Хлопець дивився у вікно. Дівчина не відповіла. Усі відповіді залишилися там — у цьому штормі і наче в минулому житті.

— Так дивно, — щасливо усміхнулася Ліза. — Знаєш, учора був мій день народження… І я не знала, що він може бути таким, — вона переплела пальці трохи міцніше, і хлопець стиснув її руку у відповідь.

— Яким? — Макс простежив за поглядом дівчини.

— Дивним. Я хотіла померти, а тепер відчуваю себе щасливою, бо жива. Дякую тобі. Ти мене врятував.

Очі Макса знову опинилися близько-близько, і Ліза відчула теплий подих на своїй щоці.

— Знаєш, я ж не просто так прийшов на Тридив, — зізнав­ся хлопець. — Я б нікому цього не сказав, а тобі скажу. Я хотів, щоб тоді все скінчилося. Просто зайти в море, а там — будь що буде…

Ліза дивилася в темно-зелені очі і все чіткіше розуміла, що той, хто по-справжньому розумів її, весь час був так близько. Чому вона так пізно це зрозуміла?

— Це ти мене врятувала, — прошепотів Макс.

Епілог

Після ночі, як завжди, настав ранок. О пів на сьому Ліза вже була на березі й милувалася хвилями. У заспаному небі світила бліда половинка срібно-білого місяця, так, наче його друга половина сховалася за хмарою. Море було приглушено блакитне із легким зеленим відтінком, горизонт — попелясто-блакитний, а трохи вище — пудрово-рожевий. Вологі камені видавалися важкими. Море ніби струшувало з хвиль залишки сну. Уривки сновидінь на очах перетворювалися на легку білу піну.

— Давно не бачилися, море!

Ліза вийшла на пірс і сіла на краєчку, гойдаючи ногами. Дошки пірса були мокрі, просочені сіллю й вологою, вони довго сохнули. За пірсом море було спокійне, злегка вкрите брижами. Дівчина сонячно усміхалася — вона почувалася вільною. Ще вночі Ліза видалила профіль у соцмережі. Це було найважче і водночас найлегше рішення. Вона ще півгодини істерично сміялася з того, що все найважливіше у світі можна вирішити одним рухом. Однією кнопочкою запустити ракети, одним словом дати надію чи розтоптати почуття. І за цим одним рухом може стояти півжиття або й навіть ціле. Для неї все розділилось на «до» та «після». «До» — стало досвідом. «Після» — стало життям.

Кит виявився фальшивкою. А всі почуття до нього — несправжніми, віртуальними. Боже, яка ж дурна вона була! Вирішила, що він — її доля, тоді як поруч було справжнє щастя. Макс… Думка про однокласника змусила дівчину здригнутися — лоскітливе відчуття метеликів у животі повернулося. Але зараз воно було справжнє — Макс був живий і реальний. А ще реальнішим був їхній поцілунок. Такий, про який вона мріяла, чи навіть кращий!

— Краще бути живим, ніж в онлайні, — сказала Ліза морю.

— Краш-ш-че, — згідно кивнуло хвилями море.

Минулі кілька місяців видалися важкими. Над Китом розпочалося слідство. Потім були поїздки в сусіднє місто, відділок, слідчий Симоненко, заяви і бліде обличчя тата, який був ладен розірвати зовнішньо спокійного підозрюваного голими руками. Навіть коли з’ясувалося, що Білий Кит — це Дмитро Рикун, батько трагічно померлої Лізиної однокласниці, його все одно ніхто не жалів. А він сам наче геть відсторонився від світу — поводився апатично й не реагував ні на умовляння адвоката, ні на погрози слідчого. А потім поліція дісталася до його комп’ютера, де було виявлено страшне листування з іншими підлітками й солідна тека з відеозаписами останніх хвилин життя тих, хто наклав на себе руки, і тут усе закрутилося.

Отже, це був не перший випадок. У соцмережах розгулялася страшна пошесть двадцять першого сторіччя. «Сині кити» — групи смерті, віртуальні спільноти для тих, хто прагнув самогубства. Головували в таких групах так звані куратори й роздавали підліткам чіткі завдання, останнім із яких було заподіяти собі смерть. Справа набула широкого розголосу. Батьки боялися за своїх дітей. Наступною жертвою міг стати будь-який замкнутий чи сором’язливий підліток. У кіберполіції з’явилося чимало роботи. Через профілі в соцмережах вираховувалися IP-адреси, з яких надходили завдання, а за ними, через провайдера, — домашні адреси та прізвища потенційних підозрюваних. Потім — візит додому і протокол обшуку. Кураторами були і чоловіки, і жінки. Більшість людей зізнавалася у скоє­ному. У ході обшуку в підозрюваних вилучали всю техніку, на якій зберігалася інформація, а в листуваннях із їхніх особистих профілів були зафіксовані надто чіткі заклики до самогубства. Під час допитів з’ясувалося, що своїх жертв куратори обирали за методом спаму: повідомлення з пропозицією почати гру надсилалися відразу ста користувачам, із яких бодай п’ятеро зацікавлювалися. Потер­пілими найчастіше були підлітки, позбавлені уваги як з боку батьків, так і з боку однолітків. Вони шукали спілкування, і «сині кити» радо надавали його, вміло маніпулюючи дитячою свідомістю. Такий куратор посідав місце авторитета в житті свого підопічного і легко керував його діями та думками.

За рішенням одного із судів над спійманими кураторами — студентами медичного інституту — їм була призначена вища міра покарання за статтею «Умисне доведення до самогубства»: дванадцять років. Інші підозрювані наразі перебували під слідством.

«Синіх китів» поменшало, з’явилися «дельфіни» — люди, які хотіли допомогти проблемним підліткам й відмовляли їх від необдуманих рішень. Утім, і кіберполіція працювала справно, хоча всі її дії потребували багато часу. Так, від моменту заяви на куратора і до винесення вироку в суді могло минути цілих півроку. Але в батьків підлітків, що потрапили під вплив маніпуляторів віртуального світу, з’явилася надія:

1 ... 41 42 43 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сіль для моря, або Білий Кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сіль для моря, або Білий Кит"