Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

— Це правда, — усміхнулася Пенда.

— Так само і я, — додав Адан. — Для мене велика честь познайомитися з вами, Шелло дін Орр. — Він сів на подушку і поглянув на яскраві візерунки ниток у килимку.

Праматір провела довгим твердим нігтем по плетінню.

— Кожна нитка, кожен колір представляє окрему родину Утауків, усі вони взаємопов’язані, утворюючи прекрасний візерунок, який складно вирізнити, якщо не вивчати його роками. Навіть попри те, що зір мій затуманився, я люблю дивитись на нього і думати... і вирішувати. Зараз світ стикається з багатьма бідами, і я не заздрю тим, хто житиме досить довго, щоб зіткнутися з ними. — Її слова мали зловісний відтінок.

Адан замилувався складним малюнком на килимі.

— Дякую за вітання, праматір. Чи так я повинен вас називати?

— Називай мене матір’ю. Як усі.

Адан згадав власну матір, леді Мейру, яка померла багато років тому від сонної хвороби. Він узагалі не пам’ятав її щасливою.

— Ваші племена дивують мене, Матір... всі ці родини. — Він вмостився зручніше на подушці. — Я буду радий познайомитися з усіма Утауками, які схочуть представити себе.

— Ти тут, бо твоя дружина вимагала, щоб ми поділилися своїми таємницями, — сказала Шелла дін Орр. — Вона згадала про борг, який належить віддати.

— І чому вона цього вимагала?

— Бо хотіла, щоб ти знав те, що знаємо ми, щоб ти, як король свого народу, зміг приймати правильні рішення. Ми маємо чим поділитися, а чимось поділяться з нами.

Стара жінка сплеснула в долоні та голосно й пронизливо свиснула. Запона намету відкрилася, там стояли троє широкоплечих Утауків, чекаючи наказу.

— Ідіть до бібліотечного намету і принесіть книжки. Настав час показати королю невелику частину того, що ми знаємо.

Невдовзі чоловіки повернулися з іще десятьма помічниками, усі несли томи в шкіряних обкладинках, загорнуті в сувої, стос за стосом. Перші з них вони розмістили на письмовому столі біля жаровні, потім книги склали на підлогу намету. Гора знань зростала з кожною хвилиною, уже вдвічі перевищуючи бібліотеку замку Баннрії.

— Ви возите їх із собою під час подорожі?

— Це книги. Вони важливі, — відповіла Шелла. — Вони містять відомості, які Утауки збирали з кінця воєн Лютих. Це наш основний табір, і в нас є кілька фургонів книг, але кожен караван Утауків, кожен клан, кожен табір має власну бібліотеку світу. Наша інформаційна мережа пов’язана з тисячами і тисячами спостерігачів, усі вони роблять записи і діляться тим, що бачать. — Вона звично вказала на томи. — Вибери книгу. Будь-який приклад підійде.

Адан обрав том із найближчого стосу і простяг його старій жінці, але вона не взяла книгу.

— Розгорни її. На будь-якій сторінці.

Він перегорнув сторінки до середини, де виявив докладні мапи, реєстри та схеми. Він знайшов списки міст, імена людей, надзвичайно детальні схеми річок і озер, скельних утворень, долин, доріг, невідомих гірських перевалів.

— Про три королівства ніхто не знає більше, ніж племена Утауків, — мовила древня жінка.

Адан намагався зрозуміти, що все це означає. У нього в замку були мапи, але нічого настільки докладного. Ані бібліотеки в замках Баннрії та Конвери, ані жодне зі святилищ пам’яті не могли з цим зрівнятися. Він подивився на неї з-поза стосів книг.

— Ця відомості точні? Зібрані нещодавно?

— Дорогий мій, ми збирали ці знання майже дві тисячі років. — Шелла кивнула, так наче вона сама була присутня в момент написання першої сторінки. — Ми відстежуємо всі селища і міста, з якими торгуємо, покупців на сільськогосподарських угіддях, родину тут, табір там, навіть ізольовані тренувальні поселення Хоробрих. — Погляд її стривожених сірих очей став гострішим. — Та деякі міста зникли. Селищ просто більше немає, вони стерті.

Один із її кремезних небожів перервав:

— Нам також принести «сльози матері»?

Гейл випалив:

— Звісно, принесіть «сльози матері»! Кра, це ж найцікавіша частина.

Ксар затріпотів крилами на плечі Пенди, похитав лускатою головою і прихорошився, щоб показати діамант у своєму комірцеві.

Запона намету знову відсунулася, і широкоплечі чоловіки занесли важку скриню. Відсапуючись, вони поставили її на різнокольоровий килимок перед вузлуватими ногами Шелли. Стара жінка відкрила міцну кришку, під якою показалася безліч діамантів, кожен завбільшки з ніготь великого пальця Адана, і всі вони були вставлені у оббиті тканиною заглибини. Кожна «сльоза матері» була позначена дивовижно малим аркушем паперу, списаним дрібним почерком.

Шелла обрала один камінь і ретельно його вивчала.

— Ці діаманти записують пейзаж світу, усіх королівств, кожне дерево, кожну скелю. Тут стільки деталей, що захоплює дух. — Вона підняла ще один камінь, примружившись на його грані. — Треба трохи часу, щоб знайти те, що ви шукаєте, але воно тут.

Адан нахилився ближче. Грані «сліз матері» відбивали ледь помітні веселки, натякаючи на збережені всередині них образи.

— Це ска зібрали? Ці зображення записувалися їхніми комірцями?

— Протягом багатьох століть, — сказала Шелла. — Якби ти схотів побачити селище Зламане колесо, яке існувало шістсот років тому, у нас воно є. — Вона клацнула язиком. — Хоча не знаю, навіщо воно тобі.

Він поглянув на зеленого птаха-рептилію на плечі дружини.

— Отже, Ксар, ти не єдиний шпигун? Ска спостерігають за всім світом?

Ксар повернув свої грановані очі до короля, ніби пишаючись тим, що зробив.

Пенда сказала:

— Ска бачать те, чого ми побачити не можемо, а Утауки подорожують у місцини, куди більшість людей не заходить. Цей спадок наших племен зберігає весь світ і всю його історію.

— Але часи змінюються, і ми підозрювали про це ще задовго до того, як піщані Люті з’явилися з пилової бурі, — сказав Гейл. — Тому моє серденько переконала мене привести тебе до таємниці Утауків. Звіти, що ми отримали, міста й села, що зникають, родини, які викрадаються зі своїх домівок... — Він розгріб дорогоцінні камені здоровою рукою та, витягши один, тримав його в долоні.

Зображення, що мерехтіло перед ними, показало міста в горах на заході Судерри — Адан упізнав місцевість. Він бачив залишені без догляду сади, гілки яких гнулися від плодів, посівні угіддя, з яких так