Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

***

До самого ранку я не зімкнула повік. Нора з Луїзою, коли я повернулася, вже спали — або робили вигляд, що сплять. Я ж боялася знову заснути і пропустити новини щодо Інгрід. До того ж, пережитий сон досі впивався в мене своїми чорними щупальцями.

Запаливши свічку на приліжковій тумбі, я розгорнула «Легенди дев’яти світів» і поринула в читання.

Коли прийшов час сніданку, я вискочила зі спальні першою. Луїза досі підозріло косилася в мій бік після жахіття. Я могла лише гадати, що вона бачила і чула, поки я була без тями. Питати я, звісно, не збиралася.

В їдальні новина про новий напад швидко сколихнула валькірій. Я бачила, що на мене спрямовані три десятки пар очей — усі знали, що ми з Інгрід здружилися. Поспіхом проковтнувши сніданок, я вийшла надвір і одразу попрямувала до лісу.

Увійшовши під крони дубів і буків, я залишила нове печиво для Лісовика на тому самому пні, що й минулого разу. Схоже, йому сподобались солодощі. Він більше не показувався, але по спині бігали знайомі мурашки від чужого погляду. Подякувавши за допомогу, я рушила вже добре знайомою стежкою.

Сьогодні ліс здавався спокійним — пташки виводили пісні, невгамовні білочки снували між деревами, а квіти цвіли, як завжди.

Коли я дісталася до школи, тренувальні майданчики ще лишалися порожніми. Вранішній туман низько стелився над землею, ховаючи частину поля. Зіщулившись, я прошмигнула залишок шляху і сховалася під дахом занадто теплої школи.

Бруно в лазареті не було, а от Інгрід не спала. Щойно я відчинила двері, вона повернула голову в мій бік і слабко посміхнулась.

— Ти прийшла.

Сьогодні подруга виглядала трохи краще. Сонячні промені проникали крізь невеликі вікна і освітлювали її бліде обличчя, але, принаймні, до щік повернувся колір. На волоссі теж більше не було крові, а розірваний одяг замінила простора нічна сорочка на зав’язках. В прорізях між ними виднілися бинти, що щільно вкривали всю грудну клітку.

— Звісно, прийшла, — почала було я, але урвалася, помітивши на тумбі біля її ліжка букет у простому глиняному глечику. — Та схоже, мене хтось випередив.

— Ти щойно розминулася з Гуннаром, — засоромившись, пояснила Інгрід.

Я багатозначно підняла брови, і подруга посміхнулася вже веселіше. Обійшовши ліжко, я замилувалася прекрасними ліліями фіолетового кольору.

— Дякую, — тихо промовила вона.

Озирнувшись, я зустріла погляд Інгрід, від якого защеміло серце.

— Гуннар розповів, що це ви з Асгейром попросили, щоб він мене знайшов. Якби не він... якби не ти...

Я похитала головою і присіла на край ліжка, стискаючи слабку долоню подруги. В блакитних очах заблищали сльози.

— Що сталося вчора?

Інгрід відвела погляд до вікна, але руку не прибрала. Я продовжувала вдивлятися в її обличчя, яке раптом стало розгубленим. Трохи помовчавши, вона нарешті заговорила:

— Я була на війні, невидима для людей. Виконувала завдання — неважке, але воно зазвичай займає багато часу. Спершу все було, як завжди, поки на мене не напав маннал.

— Маннал?

Я знову підняла брови, пригадуючи слова Гуннара про мага.

— Я швидко впоралась з ним — вони не дуже розумні істоти, — кивнула вона. Перевівши подих, продовжила: — Але поки билася з ним, стрілянина і вибухи довкола нас продовжувалися. Тому я не одразу помітила, коли поруч з’явився... маг.

— Хто це був? — я подалась вперед від хвилювання, але Інгрід знову замовкла.

— Я... — вона запнулася. — Я не бачила його обличчя. На ньому був каптур.

Вона нахмурилась, але більше нічого не додала. Я відчувала, що вона розповіла не все, але не стала наполягати. Поки що. Натомість легенько стиснула її руку.

— Я впевнена, що ти билася хоробро. Хоч ким був той маг, ти не здалася йому просто так.

— Я — справжня боягузка, — прошепотіла вона, не дивлячись в мій бік.

Помітивши, як по щоці подруги скотилася сльоза, я озирнулась до дверей.

— А де Вальда?

Шмигнувши носом, Інгрід непомітно стерла сльозинку і заговорила вже спокійніше.

— Не знаю. Сказала, що скоро повернеться.

— Гуннар теж повернеться, — змовницьки підморгнула я. — Ти б бачила, як він хвилювався за тебе вночі. Навіть не довірив тебе Бруно, а послав його за Вальдою посеред ночі.

Інгрід опустила погляд на перебинтовану грудну клітку і не посміхнулась у відповідь. В її очах поселилась туга. 

— У мене назавжди залишаться ці жахливі шрами. Він їх бачив.

— Він їх бачив, — повторила я і твердо додала: — І він досі поруч. Якщо Гуннар дійсно гідний тебе, то полюбить і твої шрами. Вони свідчать лише про те, що ти вижила.

Інгрід не відповіла. Я сподівалась, що мої слова змусять її задуматися. Якийсь час ми розмовляли про моє вчорашнє тренування. Здавалося, подруга була рада хоч ненадовго забути про напад і поранення. Я розповіла їй про перше заняття з Крістіаном і подорож до міста. Вона — про ранкову згадку Гуннара, що Асгейр зараз в Муспельгеймі, виконує доручення Генерала у світі вогняних велетнів.