Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

За півгодини вона помітно повеселішала, аж тут двері до лазарету відчинилися. Слабка посмішка Інгрід і мій сміх вщухли, щойно на порозі постав Лейф. Помітивши мене, його суворе обличчя розтягнулось у посмішці.

— Радий, що тобі вже краще, Інгрід. Ми всі дуже хвилювалися.

Я підняла брови, але промовчала. Ніщо в тоні мага не вказувало на те, що він міг хвилюватися про когось, окрім самого себе. Зиркнувши на мене знову, він впевненими кроками пройшов вглиб лазарету. Поли смарагдової мантії шурхотіли при кожному русі, а обличчя видавало господаря в його володіннях.

— Єво, залиш нас наодинці.

Я кліпнула, здивована раптовим наказом. Коли не поворухнулася, пронизливі очі Лейфа звузилися. Тоді я перевела погляд на Інгрід. Вона завмерла перед магом, немов кролик перед вовком, але кивнула мені.

Нахмурившись, я мовчки встала з її ліжка і рушила до дверей. І вже була на порозі, коли почула тихий голос Лейфа:

— Ти розчарувала мене, Інгрід. Сподіваюсь, те, що сталося, послужить тобі уроком.

Прошмигнувши в коридор, я притримала двері, щоб вони не зачинились до кінця, і прислухалася. Надто вже наляканою виглядала подруга.

— Підслуховувати — не гідний валькірії вчинок.

Підскочивши, я різко розвернулася. За спиною стояла Вальда. Судячи з нової темно-синьої сукні і прибраного у елегантну зачіску волосся, яке ще вночі було розтріпаним від сну, вона відлучилася, щоб привести себе до ладу.

— Я просто хвилююся за подругу, — пробурмотіла я.

— Тоді ти вибрала не кращий метод, щоб їй допомогти, — скинула світлу брову цілителька. — Думаю, тобі пора йти.

Зітхнувши, я обійшла Вальду і вийшла надвір. Поки навідувала Інгрід, вранішній туман розсіявся, залишивши по собі лише росу на траві. Глибоко вдихнувши, я прикрила очі.

Все налагодиться. Інгрід жива й одужає, а всі жахіття рано чи пізно закінчуються.

Зненацька неподалік залунали швидкі кроки. В мій бік неслася жінка — судячи з усього, теж валькірія, але старша. Біле, мов сніг, волосся не залишало шансів помилитися — це була мати Інгрід.

— Де вона? — налетівши, мов вихор, заметушилась вона. — Де моя донька? Що з нею?

Я заклякла від несподіванки, але швидко прийшла до тями і відповіла:

— Вона в лазареті. Не хвилюйтеся, її вилікують.

Жінка помчалася далі, але раптом зупинилася. Блакитні, як у Інгрід, очі окинули мене проникливим поглядом.

— Ти — новенька.

Я кивнула. Вона хмикнула, задумавшись про щось своє, але швидко схаменулась і поспішила до доньки. Я сподівалася, що вона і Вальда завадять бесіді Інгрід з Лейфом — про що б вона не була.

Якийсь час я так і стояла на вулиці, прислухаючись до голосів, що долинали з прочиненого вікна, аж тут зі школи вийшов Крістіан. Поправивши мереживні манжети сорочки, що визирали з-під вузького червоного піджака, він одразу рушив до мене.

— Чудово, ти вже тут. Нам пора.

— Куди? — здивувалась я.

— На перше тренування, куди ж іще?

Лукава посмішка наставника не обіцяла нічого хорошого.