Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Дідько! Забери це звідси! Прошу давай на цьому зупинимось, давай підемо звідси! — Кричала я відчуваючи міцну статуру навпроти свого обличчя. — Я й не помітила як в пориві страху, вистрибнула на Стіва.

— Якщо ти злізеш з мене, думаю це буде легше зробити. — Я швидко зіскочила з його рук, намагаючись робити вигляд, що цього тільки що не трапилось. І впевненим рухом, не оглядаючись назад рушила до входу, звідки ми прийшли.

 Дійшовши спільного рішення, що екстриму з нас на сьогодні досить ми пішли постріляти з рушниці. Я приклала всю свою майстерність (Якої в мене звісно ж не було, я вперше в своєму життя тримала пістолет в руках), тож була щаслива вже тому, що виграла маленьку м'яку іграшку у вигляді зебри що слугувала брелком. В той час як Стів виграв великого кролика, якого на даний момент ніс в руках, і якого так до біса сильно хотіла виграти я. Це були дуже дивно, що після отримання наших балів та в результаті призів, він ще жодного разу не пожартував, про його виграш та мій. Я подивилася на нього боковим зором, намагаючись по рисам обличчя вирахувати де була схована підстава, але його обличчя виглядало доволі розслаблено, без жодного натяку на підступний план.

— Тож доволі непогано проведений вечір? — Звернулась я до нього.

— В наступний раз, якщо мені прийде ідея в голову покликати тебе в парк розваг, будь ласка ні в якому випадку не погоджуйся на це. Боюсь мені цього разу вистачить на все життя.

— Але в результаті ми отримали те за чим сюди й прийшли, емоції. І на останок буде вишенька нашого торту, колесо огляду, чи не так?

— Знаєш я вже не в тому настрої, що був коли пропонував тобі це.

— Вже доволі пізно брати свої слова назад. — І я мала рацію, так як ми вже стояли наступними в черзі, щоб зайняти кабінку на колесі.

— Ваші квитки? — Сказала працівниця парку. На що ми швидко протягнули їй їх. Порожня кабінка зупинилась і ми зручно вмостились один напроти одного, коли за нами зачинили скляні двері. Всередині все було зроблене зі скла ну крім, зручних м’яких крісел. Ми почали потроху підійматися і мій подих перехопило. Звідси було видно берег, яскраві вогні ресторанів, клубів та інших закладів, що в цей час доби були повні відвідувачів. Мені здавалося я могла бачити весь острів, перебуваючи тут.

— Вау, це справді неймовірно. Ти повністю мав рацію коли пропонував мені відвідати це місце, — сказала я повертаючись обличчям до Стіва з широкою посмішкою, що відбивалась також в моїх очах. Він обдарував мене також самою, після чого я знову повернулась до оглядання території навколо. Я навіть встигла зробити декілька фото і коротке відео, щоб скинути до сімейного чату, поки ми робили три запланованих кола.

— Це був поки мій найкращий вечір на острові, — сказала як тільки ми покинули територію розваг, повертаючись знову до найбільш залюднених вулиць.

— Радий це чути, — відповів він, — Не бажаєш чогось випити? Так як я абсолютно не проти, відчуваю як після насиченого вечора з мене випарувалась вся рідина.

— Так, звісно, — відповіла я і ми підійшли до вуличного шатра де продавалися абсолютно різноманітні напої.

— Що ти будеш? — Запитав він повертаючись до мене. Я швидко оббігла меню поглядом, зупиняючись на малиновому молочному коктейлі. Саме те, що я б зараз з радістю скуштувала.

— Малиновий коктейль, будь ласка.

— Один малиновий коктейль і будь ласка мохіто. — Прийнявши замовлення чоловік, кому належав заклад почав приготування потрібних інгредієнтів, змішуючи їх у блендері.

— Хей, Стейсі?! — Хтось відгукнув мене, тож я автоматично повернулася на звук голосу. І на диво це був Стів, який рухався до нас. Думаю, я можу загадати бажання, так як стою між двох Стівів.

— Привіт. Що ти тут робиш? — Запитала я.

— Був з другом в місцевому барі, але в нього виникли раптові справи, тож мене залишили тут одного, — сказав він корчачи сумну гримасу.

— Не потрібно прикидатися, я знаю що це всього лиш жарт.

—  Гаразд, ти мене підловила. Я абсолютно не сумував тут на самоті, — сказав він знову починаючи посміхатись, — До речі ми не знайомі, — вказав він в бік Стіва, — Не представиш? - Звернувся він вже до мене.

— Знайомтеся це Стів, — вказала я спершу на того Стіва з яким проводила вечір, — І це Стів.

— О, так розумію, це той відомий Стів, який програв мені в змаганні Стівів? — Сказав мій нещодавній знайомий заливаючись сміхом. В той час як мій партнер на вечір виглядав трішки не розуміючи, що тут взагалі відбувається.

— Так виглядає доволі абсурдно, але все достатньо зрозуміло, — звернулась я до ще досі здивованого Стіва. — Ми познайомилися з ним в той день, коли за словами Джені я зникла. Він майже не кинув мене у воду.

— На свій захист можу сказати, що це було випадково, і я справді не помітив тебе. — Його голос був повний впевненості, але не полишений легкості. — Я направляюся в Апокаліпсис, якщо не маєш планів могли б піти разом? — Запитав він мене. Я швидко кинула погляд на іншого Стіва, і здається в його очах горів вогонь гніву. Я опустила погляд трішки нижче, на місце де його руки обхоплювали іграшку, і мені стало трохи лячно за неї, так як його пальці були майже червоними, а шкіра зайця була сплюснута в тому місці де вони зустрічались. Я знову перевела погляд на поганого волейбольного гравця Стіва.