Читати книгу - "Племінниця графа Бейлі , Маїра Цибуліна"

Син з матір'ю довго сиділи у вітальні, розмовляючи про Лілі. Вони так злякалися за неї, що не могли довго заснути. Пізніше до них приєднався і Теренс.

- Теренсе, а ви ніколи не думали про те, щоб повернуться до Індії? - запитав Грегор.

- Мій хазяїне, мені туди ходу немає, - відповів той.

- Невже вас так хотіли покарати тільки через те, що ви поглянули на дівчину? - здивувався граф.

Дворецький кивнув на знак згоди головою.

- Якби я жив у вашій країні, то мене б уже сотні разів спалили, - пожартував граф, посміхаючись.

- Це була не проста дівчина, мілорде. Вона була дочкою раджі. По-вашому як ніби дочкою короля.

- Ну, і що, що дочка короля! Через це хіба можна відбирати у людини його життя?! Що за варварська країна, ця ваша Індія!

- Дозвольте мені з вами, сер, не погодитися.

- Вас там трохи життя не позбавили, а ви все одно захищаєте цю країну?!

- Так, пане. Індія мені дуже дорога, тому що я там народився і тому, що я там виріс і став чоловіком. І ще багато є різних речей, через які Індія мені дорога. Хоча я знаю, що ніколи більше не побачу мою батьківщину, і моя нога не ступить по індійській землі.

Індус засумував. Граф Бейлі вирішив, тому перевести тему розмови на більш веселу.

- Теренсе, а правда, що Камасутра написана в Індії? - запитав граф.

- Так, сер.

- Знаєте, не так давно один мій друг подарував мені цю книгу, і мені вона дуже сподобалася, - граф загадково посміхнувся.

- Не сумніваюся, сер, - відповів Теренс з такою ж загадковою посмішкою.

- Дивно, що з вашими цнотливими засадами, саме в Індії була написана ця книга, - здивувався Грегор. - Цікаво, хто її автор?

- За легендою, - почав Теренс, -  один чоловік, зустрівши одну дівчину, покохав її всім серцем, і вона теж його полюбила. Ось результатом їх неземного кохання і стала ця книга.

- Як красиво і романтично! - зітхнула солодко леді Бейлі.

Несподівано пролунав крик. Він долинав з кімнати Лілі. Граф, стрімголов, побіг до неї. Вигляд у неї був дуже спітнілий, волосся і чоло дівчини були мокрими, і вона бурмотала дивні слова:

- Мама, мамочка! Не йди! Не кидай мене. Я помру без тебе.

Кількома секундами пізніше вбігла леді Матильда, а за нею і Теренс.

- У неї знову жар, - сказав дворецький. - Я піду і принесу зілля, щоб збити температуру і вгамувати жар.

Він вийшов.

- Мамо! - крикнула Лілі, сівши на ліжку. - Не йди!

Очі в неї були вологими від сліз. Леді Бейлі підійшла до неї і сіла поруч.

- Грегор, вийди, будь ласка, - попросила вона сина, який стояв біля ліжка мовчки.

- Але ..., - хотів заперечити він.

- Я побуду з нею, - наполягла на своєму леді Бейлі.

Грегор не хотів перечити і засмучувати матінку в такий складний для неї період, тому тихо і мовчки вийшов.

- Бабусю, - звернулася міс Вотерс до неї зі сльозами на очах. - Бабусю, вона пішла.

- Хто пішов?

- Мама. Назавжди. Вона мене кинула. Чому? - заридала Лілі, обнявши леді Бейлі, яка гладила її по голові і плечах, заспокоюючи.

- Не треба, не плач, - втішала леді Матильда бідну, заплакану і перелякану дівчинку.

- Вона мені завжди снилася, скільки я себе пам'ятаю. Вона мене обіймала ось так, як ви зараз і говорила, що все налагодитися, і я буду обов'язково щаслива. Але це брехня! - закричала Лілі, знову заплакавши. - Як я можу бути щаслива без неї? Адже вона в цьому сні пішла від мене назавжди. Я стояла, плакала, простягала до неї руки, а вона все-таки пішла в небо, високо-високо. Як я можу бути тепер щаслива без неї? У мене тепер нікого не залишилося. Я зовсім одна і нікому не потрібна в цьому величезному і чужому мені світі.

- Ти не права, дівчинко, - мовила міледі. - А як же я? Як же твій дядечко Грегор? Адже ми тебе дуже любимо. Ми нікому не дозволимо тебе скривдити. Ти - член нашої сім'ї, ти - одна з Бейлі. І ти ніколи не повинна піддавати сумнівам те, що я зараз сказала. Нехай ти втратила матір, але у тебе залишилися ще бабуся і дядько.

- Бабуся, я вас теж люблю, - Лілі ще сильніше розридалася. - Ви такі добрі до мене, бабусю.

Лілі поцілувала леді Бейлі в щоку, яка відповіла їй тим же.

А Грегор насправді не пішов. Він стояв за прочиненими дверима і все бачив і чув.

- А тепер лягай, - сказала леді Бейлі. - Відпочивай. Тобі потрібно набратися сил. А сон - найкращі ліки від усіх бід і хворіб. Спи, мила. - Леді Матильда ще раз поцілувала дівчину в щоку і лоб, гарненько укутавши її ковдрою. - На добраніч, внученько.

- На добраніч, бабусю, - відповіла та, солодко позіхаючи.

Матильда вийшла з кімнати внучки. На сходах вона зустріла сина.

- Ну, як вона? - запитав він. - Уже заспокоїлася?