Читати книгу - "Вигадані історії"

Хтось смикає за нитку під удари гонга.

В. Б. Єйтс «Башта» (англ.). 

Єйтс, Вільям Батлер (1865-1939) — ірландський поет і літературознавець, популяризатор ірландської культури.

194

Браунінг; Роберт (1812-1889) — англійський поет.

195

Гюґо, Віктор-Марі (1802-1885) — французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч.

196

Кондорсе, Марі Жан Антуан Нікола, маркіз (1743-1794) — французький філософ-просвітник, математик, соціолог і політичний діяч.

197

Геґель, Георг Вільгельм Фрідріх (1770-1831) — німецький філософ, створив системну теорію діалектики на основі об'єктивного ідеалізму.

198

Шпенґлер, Освалд (1880-1936) — німецький філософ-ідеаліст, представник т. зв. «філософії життя» — ірраціоналістичної філософської течії кінця XIX — початку XX століття.

199

Віко, Джамбаттіста (1668-1744) — італійський філософ, поет, літературознавець.

200

Гесіод — давньогрецький поет VIII—VII ст. до н. е.

201

Лінкольн, Авраам (1809-1865) — президент США, убитий у театральній ложі.

202

Дюпен, Оґюст — персонаж кількох новел Е. А. По.

203

Талмуд — засаднича книга юдаїзму.

204

Багатокімнатний номер у готелі (фр.).

205

Флад, Роберт (1574-1637) — англійський лікар і окультний філософ.

206

Книга Творіння (давньоєвр.) — пам'ятка кабалістичної філософії.

207

Ваал Шем, Баал Шем, баалшем (з івр. «володар імені [Бога]») — кабаліст-практик, чудотворець єврейського фольклору.

208

Чотирибуквіє (грецьк.) — чотири літери, які складають один з десятьох епітетів Бога Ягве.

209

П'ятикнижжя — звід з п'яти книг, що складають Тору — священну книгу юдаїзму.

210

Гебрейсько-грецький тлумачний словник (лат.).

211

Лейсден, Йоган (1624-1699) — нідерландський теолог і гебраїст.

212

Геометричного характеру (лат.).

213

Діана в римській міфології — богиня полювання і природи.

214

Янус — в давньоримській міфології — дволикий бог дверей, входів, виходів, а також початку й кінця.

215

Аватара — перевтілення індуїстського бога Вішну в різні істоти.

216

Бьоме, Якоб (1575-1624) — німецький філософ-містик.

217

Тут: щоб подати приклад іншим (фр.).

218

Ібн Езра, Мойсей (1055-1139) — іспанський гебрейський поет.

219

Парменід (VI—V ст. до н. е.) — давньогрецький поет і філософ, основоположник елейської школи.

220

Маймонід (Моше бен Маймон, 1135-1204) — гебрейський середньовічний філософ.

221

Вергілій, Марон Публій (70-19 до н. е.) — римський поет.

222

У занепаді начебто була якась надійність.— Т. Е. Лоуренс. «Сім стовпів мудрості», CIII (англ.).

223

Данте Аліг'єрі (1265-1321) — італійський поет, автор ряду філософсько-політичних творів.

224

Саторніл, або Сатурній Антіохський — сирійський гностик (бл. 125 р.).

225

Карпократ (перша пол. II ст.) — александрійський філософ.

226

Книга проти всіх ересей (лат.).

227

Синтагма (лат.).

228

Христос і Юда (швед.).

229

Таємні спасителі (швед.).

230

Таємний спаситель (нім.).

231

Робертсон, Фредерик Вільям (1816-1853) — англійський богослов.

232

Бореліус запитує з іронією: «А чому він не відмовився відмовлятись? Чому не відмовився відмовлятись від відмовляння?»

233

Евклідес да Кунья (Кунья, Евклідес де (1866-1909) — бразильський письменник.) у своїй книжці, не відомій Рунеберґові, зазначає, що для єресіарха з Канудоса, Антоніу Консельєру, доброчесність «була майже нечестям». Аргентинський читач пригадає аналогічні уривки з творів Альмафуерте (справжнє ім'я — Педро Боніфасіо Паласіос, 1854-1917) — аргентинський поет.). Рунеберґ опублікував у символістському журналі «Шю інзеґель» розлогу описову поему «Таємна вода». У перших строфах розповідається про події вельми клопітного дня; в останніх описується, як поет натрапляє на замерзлий ставок; він робить висновок, що тривале існування цієї мовчазної води гасить нашу схильність до насильства й у якийсь спосіб дозволяє його та спокутує. Поема закінчується так: «Вода в лісі блаженна; а нам дозволено бути злими й страждати».

234

Морис Абрамовіц зазначає: «Ісус, на думку цього скандинава, завжди перебуває у виграшній ролі; його поневіряння, завдяки мистецтву друкарів, здобули багатомовну славу; його тридцятитрирічне перебування серед людей було, в загальному підсумку, таким собі дачним відпочинком». Ерфйорд, у третьому додатку до «Cristelige Dogmatik» («Християнської догматики») спростовує це судження. Він зазначає, що розп'яття Бога не припинилося, бо хоч воно й відбулося в часі один раз, проте безперервно повторюється у вічності. Юда досі одержує свої срібняки й не перестає цілувати Христа, досі кидає срібняки у храмі, досі накидає собі на шию зашморг на залитому кров'ю полі. (Щоб обґрунтувати це твердження, Ерфйорд посилається на останній розділ першого тому «Виправдання вічності» Яромира Гладика.)

235

Непогрішність (лат.).

236

Людськість (лат.).

237

Кемніц, Мартін (1522-1586) — німецький теолог.

238

Мартенсен, Ганс Лассен (1808-1884) — данський богослов.

239

Бен Азаї, Симеон (II ст.) — гебрейський релігійний діяч.

240

Джованні з Вітербо (1432-1502) — італійський чернець-домініканець.

241

Мідрашім — коментатори Талмуда.

242

Ф'єрро, Мартін — ґаучо, герой поеми Хосе Рафаеля Ернандеса Пуейрредона.

243

Аменофіс IV (Аменхотеп IV, 1424-1388 до н. е.) — єгипетський фараон.

244

Геродот (484?-420? до н. е.) — давньогрецький історик.

245

Рабан Мавр (780?-856) — церковний діяч і теолог.

246

Флавій, Йосиф (37-бл.100) — римський історик.

247

Ґреґоровіус, Фердинанд фон (1821-1891) — німецький історик античності та Середньовіччя.

248

Міклошич, Франц (1813-1891) — австрійський мовознавець-славіст.

249

Бубер, Мартін (Мардохай) (1878-1965) — гебрейський релігійний філософ і письменник.

250

Хезліт, Вільям (1778-1830) — англійський критик і публіцист, теоретик романтизму.

251

Амаро, Хуан Франсиско — персонаж новели Борхеса «Друга смерть».

252

Земний світ — дзеркало гри (лат.).

253

Дю Канж, Шарль (1610-1688) — французький літератор і лексикограф.

254

Крус, Хуан де ла (Сан-Хуан де ла Крус, справжнє ім'я — Хуан де Йепес-і-Альварес, 1542-1591) — іспанський поет-містик і теолог, чернець-кармеліт.

255

Катріель — муніципалітет на півночі Аргентини.

256

Іригоєн, Іполіто (1852-1933) — аргентинський державний діяч, президент країни (1916-1922 та 1928-1930), 5 лютого 1921 р. підписав декрет про визнання УНР.