Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Дракон.

М-м-м. Жах… Після того як скріпили зв’язок, ця хрінь почала поступово діяти. Мій розум починав мутніти і знову повертатися в норму.

– Що ж. Я гадаю що нам вже час.

Оу, я впізнаю цей вираз де завгодно, схоже хтось бажає по скоріше звалити звідси.

– Так, так, не смію вас затримувати.

Так, так, хрінів підлабузник. Закладаюся він за пару монет готовий і власну душу продати.

– Ем, Вальте, а як же….

Треба ж, невже моя новоспечена господарка ледве не забула про свою нову іграшку! “Як мило”. Невже злякалася що не зможе награтися з новинкою. Ай-яй-яй. Яка ж це була втрата з її сторони, якби вона все ж таки забула.

– Не хвилюйтеся, дракони створіння живучі, на них все заживає як на собаці, а то й швидше! Так що, до вашого дому зможе дійти.

Оу, невже я неправильно зрозумів, і вона переживала що іграшка зламана і не зможе добратися дому.

А от ти, пуцьвірінок, за пса відповіси! Нумо, чого ж стоїш, невже не бачиш, як моя нова господарка чекає поки її іграшку відпустять.

І тоді, все ж таки він наважується, підійти до мене щоби зняти печатку на колі. 

Я відчував його страх, те настільки він мене боїться і скоріш всього, хотів би щоб мене все-таки не купили, а стратили. Щоб на одну небезпечну тварюку стало менше!

Знявши печатку, я підводжуся.

– Ходімо за мною.

Промовила вона до мене наказним тоном. Хоча, як на мене, прозвучало не дуже впевнено. Невже теж мене боїться? От тільки, страху від неї я не відчуваю. 

Та і взагалі, вона поводила себе дивно. Її емоції на обличчі не співпадали з тими що вона відчувала насправді. І я не міг зрозуміти, що саме коїться в неї в голові? І саме цей факт, мене бісив найбільше! 

Ну що ж, давай я для тебе трохи пограю в покірного й слухняного раба, який в усьому слухається свого господаря.

І я рушив за нею. Весь час, що ми прямували до виходу, вона ні разу не перевірила чи йду я за нею слідом, а якщо я раптом втечу… чи спробую на неї напасти… Яке ж безпечне створіння! 

І чому, вона весь час киває головою в нікуди?

Тільки не кажіть мені, що моя нова господарка повний псих! Головне, щоб вона не була на рівні шизанутості з колишньою, ну або вона її перевершить.

Перед очима знову все почало мутніти й пливти. Чорт!

Нарешті ми вийшли на свіже повітря і, я міг вдихнути на повні груди. І знову цей аромат, від якого здригається все моє єство! Мене знову пробрало внутрішнє муркотіння дракона. 

“Ану припини! Я ніколи не визнаю своєю істиною людину!” – гаркнув подумки до своєї сутності.

“Нізащо! Я кр-р-раще тебе пошлю до дупи, чим відпущу свою істину!” – прогарчав мені.

“Слухай, ти ж і сам знаєш, які ці люди слабкі й егоїстичні. Вони не здатні відчувати парний зв’язок так, як ми. Так що, я не маю ніякого наміру визнавати її своєю.”

“Ах ти, дур-р-рне ящер-р-реня!” – реве він мені в підсвідомість.

“Зауваж, дурним ящереням ти назвав і себе, бо фактично ти і я одне ціле.” – зауважив я.

“Та плювати! Якщо ти сам не візьмешся, то за це візьмуся я!”

“Навіть і не мрій!”

“А що? Невже боїшся? Що я заберу на деякий час контроль над твоїм тілом, доки не поставлю свою мітку на неї і не присвою її собі.” – твердо промовив. 

І на цей раз, це було не попередження, а пряма погроза. В деяких ситуаціях він і дійсно міг керувати моїм тілом за мене. Але, на цей раз він так "люб'язно" просити мого дозволу не буде. А просто забере, якщо я не погоджуся. 

Все-таки, лише одна річ здатна змусити, другу сутність реагувати на стільки агресивно, це його пара і відмова першого приймати її. Хоч як не хотілося це визнавати, але істина для дракона. Це все. Знайшовши її раз, більше він її не відпустить.

Деколи я міг звертатися до другої сутності, і навіть вести активні бесіди. Думаю, єдиним плюсом мого постійного ув’язнення й самотності в камері, стало те, що я навчився спілкуватися і дослухатися до свого нутра. Завдяки цьому, я навчився спілкуватися з ним ще краще і я не знаю, добре це чи ні. Бо фактично, ці дві сутності, можуть сплестися ще міцніше і тоді не відомо, хто з нас буде сильніший, щоб керувати.

Ми почали підходити до карети, стаю по заду неї. 

Ех, і це зараз прийдеться пертися пішки до самого нового місця проживання. 

Кучер відкривши дверцята, запрошує її в середину карети. Ну що ж покінчимо з цим скоріше, надіюся що її дім недалеко звідси.

Я хотів вже знову про себе лайнутися про те, що саме виводить мене з себе в цій ситуації. Як озвалася нова господарка.

– Стривайте!

І що на цей раз? Карета незручна, колір не той чи може сидіння не м’яке?

Вона, перевела свій погляд на мене. Напевно вигадує щось, щоб ускладнити мені життя.

– Дикунчику, нумо! Залазь в карету.

Що!? Що за хрінь зараз була!? Я разом з кучером, здивовано вилупив на неї очі.

– Прошу пані, що ви сказали?

Не думав що коли-небудь таке скажу, але я з його запитанням цілком згоден. Що вона взагалі меле? Мене аж пересмикнуло, від її “Дикунчику”.

– Я хочу, щоб мій дракон поїхав в кареті зі мною.

Та ну ні. Вона, що зараз на повному серйозі це сказала? Вона й дійсно дивна! То дивиться й шепочеться сама з собою в нікуди, то киває!

– А-але… але пані, так не можна.

Схоже кучер сильно нервував, звичайно нервує, і навіть я трохи… звичайно ситуація вийшла доволі дивна.

– І хто ж сказав, що так не можна робити?

І справді цікаво, “хто сказав, що так не можна” промовив я в себе, в голові писклявим голосочком. Напевно все місто! Бо, я щось не бачив, щоб хтось возив рабів з собою в кареті!

– Ну-у…

Треба ж, не думав що колись буду настільки розуміти сторонню мені особу. Чесно кажучи, я й сам не знаю, що на це відповісти. Якби потрапив в таку ситуацію… хоча, я і так в ній, тільки от мене не запитують.