Читати книгу - "Рілла з Інглсайду"

— Жвішно.

Зустрітися… з ким? З нею чи з усіма домашніми? Зараз вона скрутить в’язи Джимсові… що каже Кен?

— Слухай, Рілло, ти зробиш так, щоби прийшло не більш, ніж тридцятеро людей? Розумієш? Пояснити не можу: на цій дурній сільській лінії нас, очевидно, пильнує з десяток роззяв.

Чи зрозуміла вона? Так, зрозуміла.

— Я спробую, — мовила Рілла.

— Тоді я буду о восьмій. Бувай.

Рілла повісила слухавку й кинулася до Джимса — проте не скрутила в’язів сердешному немовляті. Вона вихопила його із кріселка, пригорнула, рвучко поцілувала просто у вимащені молоком губенята й закружляла кімнатою в навіженому танці з малюком на руках. Опісля цього Джимс зрозумів, що Рілла, на щастя, таки вгамувалася. Вона догодувала його й уклала на пообідній сон, заспівавши хлопчикові улюблену колискову. До самої вечері дівчина шила сорочки для Червоного Хреста й зводила кришталевий замок своєї мрії, що променився всіма барвами веселки. Кен хоче зустрітися з нею… зустрітися сам-на-сам. Вона легко влаштує це. Мама з татом підуть у гості до Мередітів, панна Олівер нізащо не пхатиметься до чужої розмови, Ширлі не турбуватиме їх, а Джимс завжди спить рівно від сьомої вечора до сьомої ранку. Вона прийме Кена на терасі… під місяцем… надіне білу жоржетову сукню й зробить модну зачіску… так, зробить!.. принаймні закрутить коси в елегантний вузол на потилиці. Мама не заборонить їй цього. О, то буде так гарно й романтично! Кен, мабуть, скаже щось особливе… напевне скаже, якщо хоче бачити її саму. Ану ж, як піде дощ? Уранці Сьюзен нарікала на Пана Гайда. Ану ж, як хтось із членів молодіжного Червоного Хреста зазирне побазікати про бельгійців та сорочки? Чи, що найгірше, прийде Фред Арнольд? Він іноді заходить в Інглсайд.

Та ось надійшов вечір — саме такий, якого можна було бажати. Лікар і пані Блайт пішли в гості, Ширлі й панна Олівер подалися кожне у своїх справах, Сьюзен вирушила до крамниці, а Джимс помандрував у Царство Снів. Рілла наділа жоржетову сукню, закрутила коси у вузол і прикрасила його подвійним разочком перлів. Потім приколола до паска букетик блідо-рожевих трояндочок. Можливо, Кен попросить у неї троянду на згадку? Рілла знала, що Джем забрав у фламандські шанці зів’ялу троянду, яку Фейт Мередіт поцілувала й дала йому із собою напередодні від’їзду.

Зворушливо гарна, Рілла зустріла Кена на ґанку в місячнім сяйві поміж тіней виноградних пагонів. Кеннет потис її холодну руку. Рілла так відчайдушно прагнула не зашепелявити, що вітання її прозвучало чітко й манірно. Який високий і вродливий був Кеннет у лейтенантській формі! У ній він здавався старшим за свої літа, аж Рілла відчула себе ніяково. Хіба не безглуздя з її боку — вважати, наче цей прекрасний молодий офіцер хоче сказати щось особливе їй, маленькій Ріллі Блайт із Глена Святої Марії? Мабуть, вона неправильно витлумачила його слова. Він хотів лише посидіти спокійно, без юрми захоплених шанувальників, які, певно, набридли йому своєю метушнею ще там, потойбіч затоки. Авжеж, так і є… а вона, мала дурепа, уявила, наче він прагне бачити тільки її. Тепер він думатиме, буцім вона підступно спровадила рідних із дому, щоби лишитися з ним сам-на-сам. Ох, як він, певне, кепкуватиме з неї!

— Мені пощастило більше, ніж я сподівався, — мовив Кен, відхиляючись на стільці й захоплено поглядаючи на Ріллу гарно окресленими очима. — Я думав, хтось неодмінно крутитиметься поблизу, а прийшов саме до тебе, Рілло-моя-Рілло.

Кришталевий замок мрії знову спалахнув на Ріллинім обрії. Цього разу Кеннет висловився конкретно… годі було сумніватися в значенні його слів.

— Тепер нас тут менше… ніж колись, — тихо сказала вона.

— Це правда, — лагідно відповів Кен. — Джема, Волтера й дівчат немає… тут стало порожньо, так? Але, — він нахилився вперед, аж його темні кучері майже торкнулися її кіс, — чи не намагається Фред Арнольд заповнити цю порожнечу? Мені розповідали про це.

У цю мить, перш ніж Рілла встигла мовити слово, у спальні, вікно якої виходило на терасу, заголосив Джимс… Джимс, який вечорами майже ніколи не плакав! Його відчайдушні рішучі крики свідчили про те, що досі хлопчик уже певний час тихо пхинькав і тепер геть перелякався. Рілла знала з досвіду, що цей плач не вщухне, поки Джимс не доможеться свого. Марно було сидіти й удавати, буцім нічого не чуєш. Він не замовкне, та і як розмовляти, коли над головою чути вереск і лемент? До того ж, Рілла боялася, що Кен подумає, наче вона геть бездушна, бо ж і не намагається втішити малюка. Навряд чи він був ознайомлений із безцінною працею Моргана. Дівчина підвелася.

— Здається, Джимсові наснився страшний сон. Таке трапляється час від часу й він дуже боїться лишатися сам. Я вийду на хвилинку.

Рілла метнулася сходами, люта на того, хто винайшов супниці. Та щойно заплаканий Джимс, уздрівши її, притлумив ридання й благально простягнув до неї рученята, гнів її враз минув. Зрештою, бідолашка таки був настрашений. Вона взяла його на руки й лагідно колисала, доки плач його стих, а оченята заплющилися. Тоді вона спробувала знову вкласти його, проте хлопчик розплющив очі й обурено скрикнув. Це повторилося ще двічі. Рілла була в розпачі. Не годилося змушувати Кена чекати так довго — вона пішла майже півгодини тому. Отож їй довелося спуститися вниз і сісти на терасі із Джимсом на руках. Яке безглуздя — бавити вперте дитя, коли найжаданіший ваш кавалер прийшов попрощатися перед від’їздом на фронт!.. Але що їй лишалося?

Щасливий Джимс вистромив пухкенькі рожеві п’яти з нічної льолі й тихо засміявся, як робив це нечасто. Помалу він перетворювався на дуже вродливе маля із красивими очима й золотавими кучериками на круглій голівці.

— Гарне дитинча, еге? — озвався Кен.

— Гарне з лиця, — сумовито мовила Рілла, так, наче про нього не випадало сказати більше нічого доброго. Джимс, кмітливий хлопчик, відчув, що вона роздратована й зрозумів, що мусить розрадити свою виховательку. Він підвів до неї личко, усміхнувся й чітко, напрочуд мило проказав: «Їл-Їл». Уперше він мовив, чи то пак спробував мовити слово. Зачарована Рілла навіть перестала сердитися на нього, обійняла й приголубила. Джимс, діставши прощення, притулився до неї, а світло лампи, що горіла у вітальні, впавши йому на кучері, утворило над ними золотавий вінець.

Кеннет мовчав, незрушно дивлячись на Ріллу — її тендітну дівочу фігурку, довгі вії, ямку над губою й чарівне підборіддя. У тьмянім місячнім світлі Рілла сиділа, схилившись над Джимсом, у ясно-білому німбі з перлів у