Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

Прийшовши до себе в контору, Буйний День замислився. «Видушуй, скільки можеш!» Виходить, оце єдине правило гри, а тривати вона може тільки тому, що дурні народжуються щохвилини. Якби щохвилини народжувались Джонси, вона б довго не затяглася. Щастя грачам, що робітники не такі, як Джонс.

Правило гри просте, але механіка її складніша. Дрібні ділки, крамарі тощо уривають, скільки можуть, з того, що виробили робітники, але кінець кінцем оббирають робітників дощенту ділки великі — за допомогою тих-таки дрібних. Отже, цим останнім, так само як і Джонсові в Петачі, з їхньої пайки лишається не більше від заробітної платні. Власне, вони тільки найманці у великих капіталістів. А ще вище стоять ще більші пани. Вони розробляють хитрі й складні махінації широченного розмаху, щоб загарбати вироблене в сотень тисяч робітників.

Вони не так грабіжники, як грачі, спекулянти. Їм мало звичайної своєї здобичі; запеклі грачі, вони ще оббирають один одного й називають це «вищою фінансовою політикою». Отож вони грабують передусім робітників, але раз у раз злигуються в банди, щоб відібрати награбоване одні п одних. Ось чому Голдсуорсі обшахрав його на п'ятдесят тисяч доларів, а Даусет, Леттои і Гугенгамер на десять мільйонів, та й сам він, пограбувавши Панамську лінію, зробив так самісінько.

«Ну що ж, — вирішив він, — далеко приємніше грабувати грабіжників, аніж затурканих робітників».

Отак зовсім не знайомий з філософією, Буйний День сам додумався до того, що визначив собі в житті місце сучасної надлюдини. Він бачив, що за рідкісними, майже неймовірними винятками, в діловому світі не існувало більше правила «Noblesse oblige»[7]. Один дуже дотепний мандрівник, виголошуючи промову на обіді в «Альта-Пасіфіку», між іншим сказав: «У злодіїв є честь — цим вони й різняться від порядних людей». Воно й правда. Той промовець як в око вліпив. Сучасні надлюди — це ватага гидких бандитів. Їм стає нахабства проповідувати своїм жертвам кодекс моральності, якого самі вони не визнають. Вони дотримують слова лише доти, доки не можуть його зламати. «Не крадь» — це стосується тільки чесних робітників. А вони, надлюди, стоять вище за такі заповіді. Вони крадуть, і котрий більше запорве, тому й більша шана серед спільників.

Що далі Буйний День провадив гру, то яснішала йому загальна картина. Хоча кожен грабіжник так і чигав, щоб пограбувати свого товариша, ватага загалом була добре зорганізована. Власне, вона контролювала весь політичний апарат суспільства, починаючи з найдрібніших місцевих політиканів і до сенату Сполучених Штатів. Вона ухвалювала закони, що давали їй право грабувати. І щоб здійснювати ті закони, вона тримала поліцію, шерифів, національну гвардію, регулярну армію й суди. Але то все була марниця. Справжню небезпеку для надлюдини являв свій братчик — надлюдина. Величезна затуркана маса народу ніяким грачем не була. Той народ-бо витворений з такої низьковартної глини, що його заіграшки можна дурити. Надлюди тільки смикають ляльок за ниточки; а знудившись повільним та одноманітним оббиранням робітників, розперізуються й починають грабувати один одного.

Буйний День часом філософував, одначе не був філософом. Книжок він ніколи не читав. Він був чоловік практичний, зі здоровою головою, читати книжки йому ніколи й на думку не спадало. Те просте, первісне життя, що він провадив колись, легко було розуміти й без книжок. Але й теперішнє його життя видавалось йому таке саме просте й первісне, як на Юконі, і він наскрізь бачив усю його брехню й оману. Люди тут зліплені з тієї самої глини, й пристрасті та бажання в них ті ж самі. Бізнес — той самий покер, тільки ширшого розмаху. Грають ті, хто має що ставити. А робітник гарує за шматок хліба. Буйний День бачив, що гра йде вічними, незламними правилами, і сам він теж грав. Страшенна недотепність людства, що його зорганізували й оббирають бандити, не жахала Гарніша. Це природно, так і повинно бути. Власне, всі зусилля марні. Двоє його товаришів загинули з голоду на Стюарті. Сотні юконських старожитців залишилось без ділянок на Бонанзі й Ельдорадо, а якісь шведи та чечаки прийшли на лосячі пасовиська й захопили собі мільйонні займанки. Таке життя. В кращому разі воно — шалене змагання. Цивілізовані люди грабують, бо така їхня натура. Вони грабують так само, як коти дряпаються, як голод мучить, як мороз тисне.

Отак Буйний День став щасливим ділком. Але він не взявся оббирати робітників. До такого діла в нього не тільки не лежало серце — воно було йому просто нецікаве. Вони ж бо такі тупоголові, і так легко з ними впоратись, однаково, що стріляти вгодованих ручних фазанів у англійських заповідниках, про які йому траплялося чути. Далеко цікавіший спорт — підстерігати розбагатілих грабіжників і відбирати в них їхню здобич. Це його й тішить, І хвилює, а часом бійка буває з біса гаряча. Як легендарний Робін Гуд, Буйний День грабував багатих і потроху наділяв бідаків. Але доброчинець із нього був своєрідний. Велика сила людського горя нітрохи не зворушувала його. Такий уже вічний, незламний лад. Так водиться споконвіку. Доброчинних установ і професійних спекулянтів філантропією він не терпів. І не для того він давав, щоб відкупитись від свого сумління. Він нікому нічого не винен, отож повертати чи відшкодовувати не має чого. Коли він щось комусь давав, то давав з доброї волі, від щирого серця, від своєї щедрості. І допомагав він тільки тим, кого знав сам. Він нічого не жертвував на потерпілих від землетрусу в Японії чи на літні табори для дітей нью-йоркської бідноти, але на цілий рік забезпечив ліфтера Джонса, давши йому змогу написати книжку. Він послав у Арізону хвору на сухоти дружину офіціанта з готелю «Св. Франціск», а коли лікарі сказали, що їй уже нема рятунку, — послав туди й чоловіка, щоб пробув із нею останні хвилини. А то якось він купив у одного в'язня кілька гнуздечок, сплетених з волосіні. Той розказав про це своїм товаришам, і врешті Буйному Дневі почало здаватися, що добра половина мешканців в'язниці взялася плести такі гнуздечки для нього. Він купував їх усі, платив від двадцяти до п'ятдесяти доларів за кожну і завішав ними всі стіни своєї спальні; вони були справді гарні й сумлінно зроблені.

Суворе життя на Юконі не озлобило Буйного Дня. Для цього потрібна була цивілізація. У хижій, безжальній грі, що він її тепер провадив, його добродушність непомітно зникла так само, як зникла і його тягуча західна говірка. Мова його зробилась