Читати книгу - "Фауст"

Все народу з'ясувати,

Та не можу ради дати,

Бо й самому не до тями;

Розберімо ж разом з вами.

То четвіркою баскою

Повіз мчиться між юрбою

Рівно, плавно і без тиску;

Тільки скільки ж того блиску!

Іскри сиплються в просторі,

Різнобарвні ллються зорі,

Мріють образи прозорі,

Мов в ліхтарні чарівній.

Розступіться! Страшно!

Хлопець-візник

Стій!

Стійте, коні полум'яні,

Ви ж завжди вузді слухняні, —

Враз замріть, коли спиняю,

Вітром мчіть, коли торкаю, —

Тут же треба нам спиниться:

Вколо нас товпа тісниться;

Всі дивують-подивляють…

Ну ж, герольде, всі чекають!

Перш ніж зникнем в млі прозорій,

Розкажи народу, хто ми;

Ти вже звик до алегорій, —

Певно, й ми тобі відомі.

Герольд

Не зумію вас назвати;

Може, скажеш змалювати?

Хлопець-візник

Ну, малюй!

Герольд

Ти ось який:

Свіжий, гарний, молодий,

Ти ще зовсім хлоп'я, але байдуже —

Жінкам уже подобаєшся дуже

І виростеш — я не скажу: розпусник,

А неабиякий спокусник.

Хлопець-візник

Це добре! Далі промовляй

І загадку веселу розгадай.

Герольд

Блискучий зір і кучері чорняві,

В них самоцвіти аж горять!

А з пліч спадають аж до п'ят

Одіння пишні та яскраві,

Червцем і злотом миготять!

Тендітний — дівчина, та й годі!

А сам — хоч зараз до дівчат;

Вже можеш з ними при нагоді

Кохання азбуку вивчать.

Хлопець-візник

А хто ж це гордий, ясношатий

На троні в повозі пиша?

Герольд

То ніби цар якийсь багатий;

Все є, чого бажа душа!

Та він ласкавий, щедровитий

І знай глядить: кому б ще дать?

Йому миліш дари дарити,

Аніж багатствами владать.

Хлопець-візник

Так малювати не пристало, —

Ти нам сказав занадто мало.

Герольд

Бо ж трудно змалювати це

Шляхетно-сяюче лице,

Рум'яні щоки, губи повні,

Тюрбан, оздоби в нім коштовні,

Зі злота витканий хітон!

Я впізнаю царську поставу —

Спокійну, гідну й величаву.

Хлопець-візник

Це — Бог багатства, це Плутон!

Із ним давно бажав зустрітись

Ваш володар, тож веселітесь!

Герольд

Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти?

Хлопець-візник

Хто я? Поет. Поезії щедроти

Я розсипаю тут і там —

І багатію з того сам.

Багатством я Плутону рівен;

Чого не має при дворі він,

Те я даю; завжди поет

Живить і скрашує бенкет.

Герольд

Та на словах ти молодець,

А докажи, що ти митець!

Хлопець-візник

Ось гляньте: пальцями лиш лясну,

І все кругом засяє ясно.

Ось перлів сиплеться разок,

(хрускоче пальцями)

Ось нате перснів, сережок,

Зап'ястя з золота ловіте,

Хапайте срібло, самоцвіти,

Та й вогники пускаю вам,

Чи займуться — не знаю й сам.

Герольд

І люди ринули юрбою,

Нема дарителю од бою!

Клейноди сипле, як вві сні,

І все хапають навісні…

Та схаменіться ж, добрі люди,

Хіба не бачите облуди?

Та це ж примарні все дари,

Хоч їх бери, хоч не бери.

Той думає, що скарб піймає,

Аж гульк — метелика тримає;

А той схопив намист разки —

Із них вродилися жуки;

Бідаха з серця кинув їх,

Вони ж гудуть кругом на сміх…

Наобіцяв ти злота тиск,

А дав не злото, тільки блиск!

Хлопець-візник

Хоч маски ти толкуєш якнайліпше,

А не спромігсь у річ заглянуть глибше,

Бо не герольдові збагнуть

Позверхніх явищ дійсну суть.

Та не люблю я ворожнечі;

Володарю! Тепер до тебе речі.

(Звертаючись до Плутона).

Чи не довірив ти мені

Ці коні — вихри вогняні?

Чи ж не керую завше ними

Я за вказівками твоїми?

Чи ж мій шалено-бистрий літ

Не дав тобі пальмових віт?

Чи ж я не став у обороні

Твоєї слави до борні?

Чи ж не завдячуєш мені

Ті лаври, що твої вінчають скроні?

Плутон

Ти свідчення від мене хочеш? Слухай,

Що я скажу: ти дух від мого духа;

Мені до послуг ти стоїш,

Хоч сам од мене багатіш;

Отой вінок, що я від тебе маю,

Я над усі корони поважаю,

І мовлю я перед усіми:

Поете, ти єси мій син любимий.

Хлопець-візник

(до натовпу)

Свої найкращії дари

Розсипав рясно я згори;

То тут, то там на голові

Іскрини жевріють живі;

Літають вогники блудні,

Де затримаються, де й ні;

Лиш де-не-де ярке, ясне

На хвилю сяйво спалахне;

Та найчастіше та краса

Ще не помічена згаса.

Гомін жінок

А хто сидить там у задку?

Ви бачили мару таку?

Худий-худюший, мов сто днів

Нічого він не пив, не їв;

Коли поганця і вщипнуть,

Не заболить йому, мабуть.

Худий

Та гетьте, гаспидські баби!

Не вгодиш вам, що не роби.

Коли жінки в хазяйстві дбали,

Мене ще скнарою всі звали,

Тоді заможний був наш дім:

Все надбання лишалось в нім.

Добра набгав я повні скрині,

Та це за ваду мають нині!

Тепер такі жінки пішли,

Що все б із хати рознесли;

У них схотінок більш як грошей —

Це розрахунок нехороший.

Чоловікам нема снаги,

Куди не кинуться — борги…

А жінці що? Як щось там має,

Ганчір'я зразу накупляє,

Та ласо їсть, та п'є усмак

В гурті коханців-гольтіпак;

Тим злото нам цінніш здається:

Тепер не скнара, а скупець я.

Одна жінка

Скупуй собі, скнарюй, як хочеш,

З драконським кодлищем скупим!

А чоловіків чом морочиш?

І так уже від них терпим.

Жінки гуртом

Та дай по писку кістякові!

Проява капосна яка!

Скривився, дума, що зляка!

Та й ті дракони — все цяцькові,

Трусніть — і дасть він сторчака!

Герольд

Ось я жезлом вас втихомирю…

Та обійдеться й без жезла:

Розсердились потворні звірі,

Махнули крилами зі зла,

З страшенних пащ огонь ригають,

Луска ж блискуча аж шумить…

І люди з жахом відбігають,

Усе навкруг спустіло вмить.

Плутон зіходить із колісниці.

Герольд

Ось він зійшов, велично як!

Подав своїм драконам знак —

І сповнилось його веління:

І золотом набита скриня,

І скнара — в нього біля ніг;

Це тільки чар зробити зміг.

Плутон

(до візника)

Скінчилися труди твої тяжкії,

Лети ж тепер до рідної стихії!