Читати книгу - "Фауст"

Серед машкар потворних і страшних.

Іди туди, де, вільний, незалежний,

Втопивши зір у світлості безмежній,

Добро й красу побачиш в вічі ти —

Створи свій світ на лоні самоти.

Хлопець-візник

Я буду вік твоїм посланцем гідним,

Бо ти мені став другом, братом рідним.

Ти скрізь несеш достатку гойний дар,

Я всім даю життя найвищий чар.

Не раз людям доводиться вагатись:

Чи то тобі, чи то мені віддатись?

До тебе йдуть — неробами живуть,

До мене йдуть — в труді верстають путь.

Не тайкома звершаю я свій подвиг,

Бо зраджує мене мій перший подих.

Ну, прощавай! Від тебе я пішов,

Та лиш шепни — і я вернуся знов.

(Зникає так, як і з'являється).

Плутон

Вже час настав мої скарби явити!

Герольде, дай жезла, замки розбити.

Відкрилося! Глядіть, як все блискоче;

У казанах кров золота клекоче;

І ланцюжки, і персні, і корони —

Усе у ній розтане і потоне.

Крики з натовпу

Якого скарбу! Ай, ай, ай!

Вже скриня повна через край!

Он кубки злотні топляться!

Монети не потовпляться!

Які дукати — дивний карб!

Якби мені добуть той скарб!

Цього бажав я гаряче!

Додолу золото тече!

Чого стоїш? Нагнись мерщій

І зразу станеш багатій!

А ми, як грім, налетимо

І скриню всю заберемо!

Герольд

Ви з глузду з'їхали всі вряд:

Та це все жарти — маскарад.

І хто б насправді для юрби

Тут розсипав такі скарби?

Вас надурили жартома:

Та тут і шеляга нема!

Це вам облуда золота,

А ось і правда — хоч проста.

Та що вам правда? Кожен з вас

Химери ловить повсякчас…

Плутоне, ну-бо, всіх жени,

Бо аж нетямляться вони.

Плутон

Що ж, розігнать — це річ не зла;

А дай ізнов твого жезла!

Ось я його в огонь стромлю.

Гей! Начувайтесь! Всіх спалю!

Жезло тріщить, огнем блищить,

Навколо іскрами дощить…

Хто здума близько підійти,

Тому від смерті не втекти, —

Ось я почну кругом кропить.

Крики, тиснява

Ой лишенько! Усе горить!

Тікай, тікай, хто жити рад!

Гей, хто там пре, подайсь назад!

В лице мов приску хто сипнув!

Мене жезлом він навернув!

Усі пропали, хто не втік!

Назад, маскований потік!

Назад, скаженая юрма!

Я б полетів, та крил нема!

Плутон

Одразу плац попросторів,

Ніхто, здається, й не згорів —

Юрма біжить,

Усяк дрижить…

Щоб все гаразд було навкруг,

Окреслю я незримий пруг.

Герольд

Явив ти нам розумну міць,

Всяк перед нею пада ниць.

Плутон

Терпіння, друже! В бачиш ти

Іще страхливіші бунти!

Скнара

Тепер послухайте мене:

Ми можем любо круг оглянуть,

Бо ті жінки завжди кругом обстануть,

Як чують щось цікаве чи смачне.

А я ж таки не зовсім підтоптався,

Краса жіноча ще торка,

Сьогодні б я поженихався,

Бо день такий — усе надурняка.

Та тільки тут народу повно,

Не вчують всі моїх розумних слів;

Я думаю, незгірше б я зумів

Все показать на мигах красномовно.

Та просто жест нічого тут не варт;

Я вигадав новий цікавий жарт:

Як глину, буду золото ліпити —

З цього металу можна все зробити.

Герольд

Кощавий дурень розходивсь;

Чи бач, на витівки пустивсь!

Бере він золото в грудках

І мне, як тісто, у руках;

Та, хоч воно м'яке й ліпке, —

Все, що він виліпить, — бридке;

А він показує жінкам,

А ті притьмом у крик, у гам,

У вихиляси сороміцькі…

Цей блазень — виродок несвітський;

Йому розпусту розсівать,

То ніби меду скуштувать.

Та я цього не подарую,

Жезлом нахабу почастую!

Плутон

Не знає він, що ще нас дожида;

Нехай собі що хоче коїть!

Недовго вже йому тут дурня строїть —

Закон міцний, та ще міцніш нужда.

Гармидер і спів

Ось дика рать, як бистрий плин,

Пливе до вас із гір, з долин;

Непереможний диких стан,

Бо з ними йде великий Пан;

Для них ніщо чарівний пруг,

Ввіходять впрост в порожній круг.

Плутон

Я знаю вас, та й Пан мені не диво!

Сюди прийшли ви гордо і сміливо.

Я знаю те, що тайна багатьом,

І в круг тісний впускаю вас притьмом.

Нехай щастить вам доля щасно,

Хай путь ваш дивом процвіте,

Та вам самим не видно ясно,

Куди й до чого ви йдете.

Спів дикунів

Чепуруни — крихкі, слабкі,

А дикуни — дерзкі, кріпкі;

Прудкий наш скок, швидкий наш крок,

Ми ринем так, немов поток!

Фавни

Ось фавнів рій

Веде танок,

В гриві густій

З дуба вінок,

Гостренькі вуха крізь лист стирчать,

І ласі очі вогнем блищать.

Що фавн кирпатий, то це дарма,

До того діла жінкам нема.

Кивне недбало, де гурт жінок, —

Найкраща радо іде в танок.

Сатир

А ось до гурту підбіга

Сатир — цапиняча нога.

Худий і жилавий сатир,

Як сарна, скаче поміж гір,

І вдаль і вшир пускає зір.

Як гарно тут, як вільно тут!

Десь там, внизу, химерний люд;

Вони там скніють, не живуть,

Хоча життям те скніння звуть;

А він один, нарівні хмар,

Неначе світу володар!

Гноми

Ось гноми безбач дріботять,

Іти у парах не хотять;

На кожнім одіж мохова,

Під нею лампку він хова;

Одне другого наганя,

Неначе в кучі комашня,

Сюди й туди одно снує —

І всюди їм робота є.

Кобольдам родичі близькі,

Ми мов хірурги ті гірські:

Ми гори розтинаємо,

Ми з жил їм кров кидаємо,

Метал вергаєм на-гора,

Всім людям зичучи добра:

«У добрий час, у добрий час,

Усі багатства ці для вас!»

Та злото потрапля до рук

І перелюбців, і злодюк,

Залізо ж корисне для вбивць,

Для всьогосвітніх кровопивць,

А хто три заповіді вже

Зламав — до інших байдуже!

Та нас у тому не виніть;

Ми терпимо, то й ви терпіть.

Велетні

На Гарці велетні живуть,

їх люди дикими зовуть;

Ідуть гольцем, кремезні всі,

Питають в первісній красі;

Соснина в кожного в руках,

Пов'язка з віття на боках;

Таких фігур, таких постав

У варті й папа сам не мав.

Хор німф

(танцюючи навколо