Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Збігло літо 📚 - Українською

Читати книгу - "Збігло літо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Збігло літо" автора Ніна Боден. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43
Перейти на сторінку:
їх одразу не спіймають? Знаєш, ми могли б усе це повторити знову Могли б зустріти на березі іммігрантів, які припливуть морем, відвести їх на острів, сховати там і годувати…

— Ой, помовч, будь ласка, — Саймон так раптово зупинився, що вона аж наштовхнулась на нього. — Ким ти себе уявляєш? Джеймсом Бондом чи ще кимось? — Якусь мить він холодно дивився на неї, а потім додав уже лагідніше: — Вони ніколи не дозволили б йому тут залишитися, якби він був з бідних. Хіба ти цього не зрозуміла? Він одержав дозвіл тільки через те, що в нього багатий дядько. Містер Патель хвалив нас за допомогу лише задля годиться. Наче ми вередливі діти й нас слід підбадьорити. А крім того, коли вже всім відомо про острів, тут нікого не сховаєш. Він перестав бути безлюдним. — Саймон помовчав, важко ковтнув, немов у горлі в нього щось застрягло гостре, і додав: — Та й насправді ніколи ним не був…

Він повернувся до Мері спиною і пішов уперед. Спочатку стежка нічим не відрізнялася від тієї, що вела до мосту, — така сама вогка, поросла травою і мохом, але далі вона ставала ширша й твердіша. Вони звернули й побачили другий кінець озера: широка, сяюча гладінь чистої від осоки води, з причалом та кількома пришвартованими до нього човнами. Трохи віддалік, окремо один від одного, ніби цураючись компанії, сиділо кілька рибалок, укривши пледами коліна. А позаду них, за деревами, в промінні полудневого сонця виблискував метал автомобілів. Там була стоянка.

— Це приватний клуб рибалок, — глухим голосом пояснив Саймон. — Дуже дорогий. Сюди приїздять багаті люди з Лондона. Там є ще один в’їзд, з того боку, де колись стояв старий будинок. Ми нікого не зустрічали, бо наш кінець озера заріс травою. А ловити рибу зручно тільки на чистому плесі. Далеко багаті люди не заїжджають своїми машинами. Але вони весь час були тут…

Саймон зсутулився, засунув руки в кишені й спохмурнів.

Мері з хвилину дивилася, як він стоїть і понуро спостерігає за рибалками на тому боці озера.

— Саймоне! — покликала вона його.

Він не відгукнувся. Рибалки сиділи нерухомо й здавалися манекенами, а не людьми. Тільки їхні кольорові поплавці погойдувалися на воді.

— З острова ми їх не могли бачити, — сказала Мері, — І їм нас не було видно. Отже нічого не змінюється. Ми можемо вдавати, що їх там немає.

— Який сенс удавати? — сказав Саймон і, обминувши Мері, пустився так швидко бігти вглиб острова, що вона ледве поспівала за ним.

Мері знайшла його на крутосхилі над гротом. Саймон стояв і дивився на озеро. На його обличчі виднілися смужки від сліз, схожі на сліди равлика. Він здригнувся, ніби не сподівався побачити її тут.

— А що ти робитимеш з Ноаксом? — запитав він, неначе вони могли тепер розмовляти тільки на практичні теми.

— Заберу його додому, — відповіла Мері. — Тітка Еліс дозволила.

— Ноакс здичавів, — сказав Саймон. — Він не житиме вдома.

— Але ж я живу, — заперечила Мері, відчуваючи себе щасливою. Такою щасливою, що навіть не образилася, коли Саймон сказав байдужим тоном:

— Ти ж не дикий кіт. — І, відвернувшись, знову став дивитися на озеро.

— Що з тобою, Саймоне? — сказала вона. — Будь веселішим.

— Зі мною все гаразд, — сказав він, хоча сумний голос зрадив його. Потім глянув на Мері. — Якщо ти візьмеш Ноакса додому, він утече при першій нагоді й намагатиметься пробратися назад на острів. Та коли він і знайде сюди дорогу, то однаково не пройде через місток, бо не зможе втримати рівновагу на трьох лапах. І тоді він помре. Помре від горя…

Він говорив так, ніби знав наперед, що відчуватиме Ноакс.

— Тоді краще, мабуть, залишити його тут, — сказала Мері.

Вона знала, що Саймон має рацію: Ноакс уже ніколи не приживеться вдома, ніколи не сидітиме біля вогню, не стане старим, ледачим і товстим. Нічого цього не буде, бо він уже спізнав смак волі.

— А ми час від часу приїжджатимемо сюди, щоб побачити, як йому тут живеться.

Тиша. Сплеснула в озері риба. Потім друга.

— Але так, як було, вже не буде, — сказав Саймон.

— Не так було й до того, як ми з Крішною тут з’явилися, правда ж? — нетерпляче сказала Мері. — Я маю на увазі той час, коли ти приїздив сюди сам. Проте було чудово й тоді, коли ми жили тут усі разом. Я хочу сказати, що коли настають переміни, то не завжди все міняється на гірше. А тепер я піду шукати Ноакса, а ти як хочеш. Я пішла…

— Годі тобі, не гарячкуй, — усміхнувся Саймон і пішов слідом за нею.

Ноакса вони не знайшли. Облишивши пошуки, вони розвели багаття й розігріли в казанку рештки сардин. І тільки тоді, коли вогонь майже вигорів, а над озером опустилися сутінки, Ноакс з’явився на краю обриву й почав бавитися листком, підштовхуючи його й накидаючись на нього з удаваною люттю. Він не дозволив їм доторкнутись до себе, проте від них не відходив, поки вони збирали речі і гасили вогонь, а потім з тихим нявчанням провів їх аж до мосту, тримаючись на відстані.

Коли вони вже перейшли місток, Мері оглянулася назад. Ноакс дивився їм услід і все ще нявчав, помахуючи хвостом. Мері здалося, що виглядає він зовсім не диким, а радше самотнім і розгубленим: останній утікач на острові…

— Я не можу залишити його, — тихо сказала вона сама до себе, але Саймон почув її.

— Якщо ти забереш його, буде ще гірше! І ми фактично не залишаємо його тут. Адже ми ще повернемось сюди.

Мері подивилася на нього. Навскісне проміння призахідного сонця, що скотилося до верхівок дерев, відсвічувалося в його очах, і вони мерехтіли, як і вода.

— Ми повернемося сюди завтра, — сказав Саймон.

А на острові Ноакс востаннє махнув хвостом, стрибнув у кущі і зник з їхніх очей.

Ніна Боден

Збігло літо

ПОВІСТЬ

Для середнього шкільного віку

Переклад з англійської Дмитра Грицюка

Малюнки Віктора Кузьменка

КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1991

ББК 84(3) Б75

Повість сучасної англійської письменниці про життя підлітків, про дружбу і готовність допомогти ровесникові, який потрапив у біду.

Редактор В. І. Романець

Перекладено за виданням:

Nina Bawden

The Runaway Summer.

London, Victor Gollancz LTD, 1982

4804010100—095

Б 209.91.

М206(04)—91

ISBN 5-301-00858-7 (укр.)

ІSBN 0-575-01927-1 (англ.)

© Дмитро Гридюк, переклад українською мовою, 1991

© Віктор Кузьменко, ілюстрації, 1991

Боден Ніна.

Б75 Збігло літо: Повість: Для серед, шк. віку / Пер. з англ. Д. К. Грицюка; Мал. В. В. Кузьменка. —

1 ... 42 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збігло літо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Збігло літо"