Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сповідь суперниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь суперниці"

444
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь суперниці" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 124
Перейти на сторінку:

— Якраз вчасно, якщо ми потрапимо до герефе на кінець йоля. Адже йоль — брутальний чоловічий звичай. Ліпше б вам його не бачити.

І він вирушив, щоб попередити шерифа. Я ж… Подумати було страшно! — я збиралася пропонувати руку й серце чоловікові, якого зовсім не знала. Що, як він просто розсміється мені в обличчя? Або звелить схопити мене — бунтівницю з фенів? Ну, а якщо все вдасться й він вирішить, що я підходяща наречена?

Усі навколо не сумнівалися, що так і буде. Поступово і в мені зажевріла надія. Чим я не підходжу Едгарові? Я молода, знатного роду, багата. Останнє мало найбільше значення. Адже я їхала, по суті, укладати шлюбну угоду, а цього я навчилася ще в монастирі. І я уважно вислуховувала звіти Цедріка про свої землі, а сама все розпитувала про Едгара Армстронга. Мені потрібно було знати цю людину, знати, що її цікавить. Та й коли ще я могла дати волю своїй цікавості, отримати відповіді на запитання, які носила в душі?

Але рів Цедрік бачив у нашому шлюбі тільки ділові сторони. І уточнював, про що мені треба говорити з герефою: про чудові луки й вигони в моїх володіннях, про отари овець, про дорогу, яка веде через фени.

Але, крім розмов із Цедріком, були ще й настанови Ейвоти. Ця яблучно-здібна золотокоса красуня зналася на чоловіках… і на тому, як їх спокушати. І ось, коли ми перед сном жували сухі коржики, вона довірливо розповідала мені, як слід поводитися з нареченим, як глянути, як відвести очі, коли посміхнутися.

— І не лякайтеся, пані, якщо він схоче помацати вас руками. Певна річ, у обителі вам втовкмачували, що це гріх. Але ж Господь створив жінку, аби дати насолоду чоловікові. А пестощі чоловіків… — вона протягливо зітхала, посміхалася. — Ви не повинні цього боятися. Дайте потриматися за себе. А він неодмінно схоче цього. Ви ж наче фея, тільки з плоті. І хай уже він відчує, що йому пропонують. Худенька ви тільки. Але груди у вас округлі, гарні. О, міледі, ви не гніваєтеся на мене за ці розмови?

Я намагалася стримуватись. Адже коли вже наважилася… До того ж, мені самій було цікаво, навіть у горлі пересихало. Едгар доторкнеться до мене. У мене гарні груди.

— Продовжуй, — спокійно кивала я.

— Вас у Святій Хільді цього не вчили, — діловито провадила Ейвота. — Так ось що я скажу — жінка щаслива, коли її хочуть. Тільки, боронь Боже, не виривайтеся. Інакше він вирішить, що ви норовлива, а чоловіки не люблять таких. Будьте з ним покірливою, лагідною.

— Але якщо він… — я затиналася, — якщо він захоче збезчестити мене?

— Збезчестити? — пирхала Ейвота. — Що таке честь? Щось у нашому лоні? І якщо він захоче скуштувати вас… збезчестити, як ви це називаєте, то скажу, що це навіть на краще. Адже не посміє він покинути вас потім! Ви ж не його дворова рабиня, ви — онука Херварда і найсправжнісінька леді. А вже який він лагідний…

— Звідки ти знаєш?

Я навіть гнівалася. Невже ця дівка і мій майбутній чоловік…

Ейвота сміялася, уникала відповіді. Знову починала повчати мене. Деколи я запитувала себе — чи слід мені її слухати? Але мені це подобалося. Та й у кого ще я могла запитати про таке? Не в Цедріка ж;..


«Любов — це війна, у ній немає місця боягузам.

Коли її прапори злітають угору, герої готуються до бою».


Як же тепер я розуміла ці рядки з Овідія! Бо як би не розраховували на мене мої люди, але їм ніколи не вдалося б умовити мене піти з такою пропозицією до Едгара, якби я сама не захотіла цього, не захотіла випробувати свій шанс домогтися його. Виявляється, я любила його, тільки боялася зізнатися собі в цьому. Але тепер я ніби прозріла. Моє почуття дивувало й тішило мене. Тепер я стану дружиною того, кого люблю. Сама доля підвела мене до цього.

Над вечір наступного дня повернувся Утред.

— Ми можемо їхати, — сказав він. — І що швидше, то ліпше. У Даунхем прибули озброєні люди Ансельма, кажуть, що й сам він приїде, коли скінчаться свята. А ерл Едгар зараз бенкетує у себе в маєтку. Добряче бенкетує, — усміхнувся Утред. — Але я перемовився з леді Ріган, пояснив, що в нас важлива справа до шерифа.

Цього вечора Ейвота нагріла мені води, і хоча у вежі було холодно, я ретельно скупалася і як слід помила голову. Стара Труда довго розчісувала моє волосся.

— Ніби срібляста пряжа, присягаюся колишньою невинністю. Напевно, ерл Едгар втрапить у ваше волосся, наче в сильце.

Мені було приємно це слухати. І я вже не сумнівалася, що доможуся свого.

Наступного дня ми вирушили в дорогу. На мені була моя монастирська одіж, яку старанно випрали й випрасували. Місцевий коваль Абба подарував мені зумисне виготовлену пряжку для коміра, а вдова, яка шила плащі зі шкір, підбила мою пелерину смужками видряного хутра. Я їхала до Едгара, як наречена, й мене проводжав цілий почт. Проте виходити за межі фенленду вони не зважилися. Залишилися біля кордону моєї землі поблизу церкви Святого Дунстана, махали руками, благословляли. Панотець Мартін уже знав, у чому річ, і теж поблагословив мене. Ми знову позичили в нього буру кобилу, а Утред їхав на гнідому коні одного з убитих людей Уло. Дорогою він розповідав мені про замок, який будував шериф, — Гронвуд Кастл — про те, що новий замок буде небаченим дивом у наших краях, що там працюють сотні людей і навіть мої серви часом там підробляють.

До Гронвуда ми під’їхали по обіді. Вирішили тут зупинитися. По правді кажучи, я цього дуже потребувала. Я не була такою гарною вершницею, як Утред, і спина, ноги та сідниці нестерпно боліли.

Ледь я вибралася з сідла, як усілася на обрубані колоди та почала жувати свій коржик. Утред роздобув десь миску каші, я

1 ... 41 42 43 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь суперниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь суперниці"