Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Химерне сяйво 📚 - Українською

Читати книгу - "Химерне сяйво"

903
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Химерне сяйво" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 76
Перейти на сторінку:
далеко не найменшим було те, що чоловіки не сприймають тебе серйозно, аж доки ти їх не уб’єш, а після це вже, по суті, не мало значення. Крім того, усі ті шкіряні обладунки теж завдавали клопоту — від них шкіра вкривалась висипкою, та схоже, вони були невід’ємною частиною традиції в її ремеслі. Ну, і потім — ель. Зависати цілісіньку ніч у якомусь дешевому генделику було якраз до смаку Грану Варвару або ж Найманому Вбивці Сімбару, проте Херрена підвела риску під такими розвагами, якщо лиш там не продавали відповідні напої у невеликих келихах, бажано з вишенькою всередині. А що й казати про туалети...

Однак вона була надто дебелою, щоб бути злодійкою, надто чесною, щоб бути найманою вбивцею, надто розумною, щоб бути чиєюсь дружиною, і надто гордою, щоб практикувати єдину загальнодоступну жіночу професію.

Отак вона стала жінкою-воїном і виконувала свою справу дуже добре, потроху примножуючи скромну суму грошей, які відкладала на майбутнє, котре поки що було для неї невиразне, та котре, безперечно, обіцяло їй таку побутову зручність як біде, якби хто її спитав.

Здалеку почувся тріск дерева, що розліталося на щіпки. Тролі ніколи не бачили сенсу в тому, щоб оминати дерева.

Вона знову окинула оком пагорб. Він розкинувся на рівнині двома рукавами наліво й направо, а попереду вгорі був широкий виступ з — вона примружилася — кількома печерами?

Печери тролів. Та все ж, це, мабуть, краще, ніж вештатися просто неба уночі. А зі сходом сонця не буде взагалі жодних проблем.

Вона нахилилася убік до Ґанчії, ватажка морпоркської банди найманців.

Він їй не надто подобався. Це правда, що він мав м’язи, як у вола, і був витривалим, мов віл, біда лиш, що його мізки, судячи з усього, були теж, як у вола. А от підступністю він не поступався тхору. Як і більшість злодюг, що промишляли в центрі Морпорка, він би охоче продав власну тітку ні за цапову душу і, швидше за все, так і зробив.

— Ми рушимо до тих печер і розпалимо велике вогнище перед входом, — сказала вона. — Тролі не люблять вогонь.

Він подивився на неї... Його погляд ясно давав зрозуміти, що в нього були власні міркування стосовно того, хто тут мав би віддавати накази, та його губи промовили:

— Ти тут бос.

— Атож.

Херрена озирнулася на трьох полонених. Так, то дійсно була ота скриня — опис Траймона виявився абсолютно точним. Але жоден із чоловіків своїм виглядом не нагадував чарівника. Хоч би й недолугого.


— От лихо, — сказав Кварц.

Тролі спинилися. Непомітно наблизилася ніч. Десь поруч моторошно заухала сова — принаймні Ринсвінду здалося, що то була сова, адже він завжди погано тямив в орнітології. Можливо, то заухав соловей, втім, то міг бути й дрізд. Над головою пролопотів крилами кажан. У цьому він не сумнівався.

Ринсвінд, попри все інше, був дуже стомленим і добряче пом’ятим.

— Чому «от лихо»? — поцікавився чарівник.

Він почав вдивлятися у нічний морок. Вдалині на пагорбах світилася маленька цятка, що цілком могла виявитись вогнищем.

— О, — зрозумів він. — Ви не любите вогнищ, так?

Кварц ствердно кивнув головою.

— Вогонь порушує суперпровідникову здатність нашого мозку, — пояснив він, — але таке маленьке багаття на Старого Діда ніяк не вплине.

Ринсвінд напружено озирнувся навсібіч, прислухаючись, чи не з’явився раптом поруч якийсь приблудний троль. Він вже бачив якось, на що звичайні тролі можуть перетворити ліс.

Вони не були руйнівниками за своєю природою, просто ставилися до органічної матерії, як до туману, що трохи ускладнює життя.

— Будемо сподіватись, він його не помітить, — запопадливо сказав чарівник.

Кварц зітхнув:

— Малоймовірно. Вони розвели вогонь у нього в роті.


— От кара на мою голову! — простогнав Коен. Він спробував вивільнитися з мотузок, та марно.

Двоцвіт відсторонено спостерігав за його борсанням. Завдяки рогатці Ґанчії у нього на потилиці виросла величенька ґуля, і тепер він трохи сумнівався у своїх судженнях, починаючи з власного імені, ну і далі за списком.

— Мені шлід було тримати вухо на шторожі, — пробурчав він. — Мені шлід було пильнувати жамість того, щоб дожволити втягнути шебе у вшю ту балаканину про ваші — як їх там, ваші вштавні хрумкала. Мені не шлід було рожшлаблятишя.

Він припіднявся на ліктях. Херрена та решта банди стояли біля вогнища при вході в печеру. Багаж лежав тихо і не ворушився під сіткою у кутку.

— У цій печері є щось підозріле, — сказала Бетан.

— Що шаме? — спитав Коен.

— Ось, поглянь на неї. Ти коли-небудь бачив таке каміння?

Коен був змушений визнати, що напівкруглі камені довкола входу в печеру були справді незвичні; кожен з них був вищий за людський зріст, сильно обтертий і, як не дивно, блискучий.

На стелі було відповідне півколо з такого ж каміння. Усе це загалом справляло враження кам’яного комп’ютера, збудованого якимось друїдом, котрий мав дуже далеке уявлення про геометрію та жодного відчуття гравітації.

— Глянь також на стіни.

Коен скрива глянув на стіну поблизу. Крізь неї пробігали прожилки червоного кришталю. Він не був цілковито впевнений, та йому здавалося, що десь глибоко у самій скелі миготіли маленькі вогники.

Тут також був страшенний протяг. З чорного нутра печери безперестанку дув вітер.

— Я точно пам’ятаю, що він дув в інший бік, коли ми тільки ввійшли, — прошепотіла Бетан. — Двоцвіте, а ти що скажеш?

— Що ж, я не знавець печер, — відповів він, — та я саме думав, що за незвичайна сталаг-штука звисає зі стелі он там. Трохи подібна на цибулю, правда?

1 ... 41 42 43 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Химерне сяйво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Химерне сяйво"