Читати книгу - "Місто карликів"

Стільки розчарування вчувалося в її голосі, що пані Аріадна аж розсміялася. Дивно, як для людини, якій залишилося жити менше трьох годин.

— Все не так страшно, як вам зараз здається, люба! Ходімо сюди, і ви поглянете на світ веселіше.

Пані Аріадна відчинила двері на веранду. Саме тут, на другому поверсі, була влаштована чудова місцина для відпочинку на свіжому повітрі.

— Взимку веранда закрита — це такий собі зимовий сад. А навесні Анна зніматиме всі оці вікна, і ви зможете відпочивати отут. Як вам краєвид?

Краєвид видавався не просто чудовим — незбагненної краси. Просто перед ними, здавалося, зовсім близько, на віддалі простягнутої руки, височіла Щастигора. Подвір’я позаду будинку, ретельно доглянуте, чисте, прибране, переходило в сад, а далі — у виноградник, дуже старий на вигляд, і найродючіший з усіх у місті, так розповідала мати. А вище — ліс, схил Щастигори і сонце, яке вже сіло, але ще не сховало всіх променів, деякі проривалися здалеку, малюючи контур вогнедишної верхівки.

— Перед вами, люба, відкриється не лише цей мальовничий схил. Місто, яке цілком перебуватиме у ваших руках. Відкриється світ. Тридцять три дні на рік ви зможете їздити, на цей час ви зможете залишати будинок. Не одразу, після першого великого портаменто.

— Після чого? — не зрозуміла Ада.

— Я все поясню згодом. Зараз ви намагайтеся запам’ятати — на тридцять три дні, не більше. Цю відпустку ви зможете брати частинами. По одинадцять днів, а можете — цілком, але раз на рік.

Вона пояснювала, ніби начальник відділу кадрів людині, яку приймають на роботу. Власне, вона й наймається зараз на роботу. От тільки у чому вона полягатиме, ота основна частина її роботи, поки що ніхто не пояснив.

— А тепер — нагору.

У скриньці біля сходів лежали свічки — товсті, таких зараз, мабуть, і не випускають.

— Візьміть свічку.

— Свічку? Навіщо?

— На третьому поверсі немає електрики.

— Чому? Хіба важко провести?

— Не важко. Але не можна. Нагорі лише дві кімнати — бібліотека і лабораторія. Там усе — тільки при свічках. Тільки так, як було усі ці століття…

— Століття? — свічка ніяк не хотіла запалюватися в руках Ади.

— Цьому місту — тисяча років. А цьому будинку — трішки більше, як триста. Його збудували спеціально для мене.

— Ви… ви хочете сказати, що вам… Ні, не може бути!

— Мені трішки більше як триста років. А могло б бути ще більше, якби одного разу я не вчинила дурницю. Я не буду про це говорити, бракує часу.

Вони підіймалися гвинтовими сходами, досить широкими і не крутими, вкритими таким самим килимом, як всі сходи в будинку. Гарно. Зручно. І при свічках. Задля романтики, мабуть.

Пані Аріадна анітрохи не задихалася. При її стані здоров’я це не просто дивно — неймовірно! Ада добре пригадувала кардіограму хворої.

— Давайте сюди вашу свічку.

Господиня звично поставила їхні свічки у широкий підсвічник, запалила інші, що стояли напоготові. У кімнаті стало світло, наче вдень, але світло було живим — мерехтіло, переливалося, тремтіло.

Кімната розкішна, як і все тут, у цьому палаці: книжкові полиці, два крісла, столик між ними, книга, розгорнута на першій сторінці.

— Оце вона, ваша книга. Книга мудрості. Тут записано усе, що потрібно зробити, кожен ваш день розписаний.

Мабуть, Аді не вдалося відкоригувати вираз свого обличчя, і воно висловило забагато.

— Не турбуйтеся. Важкими будуть тільки перші дні. Потім ваші завдання стануть значно легшими. Хочете, я покажу вам сторінку… ну, наприклад, середа наступного тижня. От, ваше завдання… Читайте.

— «Купити собі щось дороге і красиве»…

— А тепер на суботу наступного тижня:

— «Отримувати задоволення від життя»…

Аді знову не вдалося приховати незмірності свого здивування:

— Це що, завдання такі? Я неодмінно повинна це виконувати?

— Саме так — неодмінно. Купувати собі дорогі і красиві речі. Причому на всю суму, яку знайдете того дня у шухляді. Не економте. А формулювання — «отримувати задоволення від життя» включає що завгодно. Що любите — те й робіть, аби лише це приносило задоволення.

— Але ж Роберт Олександрович попередив, що не можна… Ну, не можна…

— Не можна спілкуватися із чоловіками? Так це тільки перших сто днів. На сто дванадцятий — будь ласка, скільки завгодно! До того ж, прокляття холоду з вас буде знято, і ви нарешті дізнаєтеся, як це воно, бути жінкою… Ага, до речі, ледь не забула, там у гаражі стоїть машина. Новенька, сьогодні купили спеціально для вас. Щоб ніжки не втомлювали, каблучків не зношували, зможете їздити по місту на машині.

— Але ж я не вмію! У мене і прав немає! І я така неуважна, боюся, я не зможу! — захвилювалася Ада, якій пропозиція сподобалася, але ж…

— Права у вас є. Роберт Олександрович вручить завтра вранці. Їздити ви вмієте. Треба тільки сісти в машину, далі вона все зробить сама. Але годі про це, тепер про основне, про справу.

Пані Аріадна склала докупи кінчики пальців у жесті концентрації. Коштовні камені перснів переливалися у світлі свічок,