Читати книгу - "Тільки разом"

Привіт, Кет! Із Днем народження! Цікаво, чи відчуваєш ти мою присутність у своєму житті, як я відчуваю твою? О, звісно, мені хотілося б, щоб ти відчувала, але я намагаюся вгамувати свій егоїзм і бажаю тобі не відчувати. Поки що, доки ти ще маленька, доки ти слабка, доки ти не можеш оцінити моїх почуттів. Я набридливий, страшенно настирливий останнім часом! Тобі було б важко витримати мене. Батьки знову переймаються моїм психічним здоров’ям. Вони думають, це ненормально — бути таким веселим і натхненним після кількох років глибокої депресії. Вони не знають, що ти є. Я не сказав. Я нікому не кажу. Боже, мені страшно уявити, що тебе немає, що я тебе вигадав! Тебе не може не бути, бо я тебе відчуваю. У моїй душі — твоє коріння. А моє — у твоїй. Сподіваюся, воно й досі тобі не муляє. Тебе не може не бути, бо тоді в моєму житті не буде сенсу. Ні в чому не буде сенсу. Господи, як мені інколи страшно! Ні, я не буду сьогодні про це! Сьогодні в нас свято! Я купив тобі О’Генрі. Сподіваюся, ти не проти? Я подумав, торт — це банально. І по-дурному. Сам я не з’їм його, а пригощати когось нашим тортом мені гидко. Я не можу. А книга — інша справа. Спершу я прочитаю її, потім — ти. Вона стане тільки кращою від цього, присягаюся! Над книгами треба думати. Я буду дуже старанно думати, чесне слово, щоб тобі дісталася найкраща книга. На минулому тижні я почав вивчати іспанську. Я певен, це — правильний вибір. Іспанську розуміють у Латинській Америці. Мені це згодиться. Один Бог знає, де я тебе знайду. Не думай, я не байдикую! Я почав тебе шукати. Поки що, у межах Парижу. Навряд чи мені так пощастить, але з чогось же треба почати?! Хочу укласти своєрідний реєстр людей, які народилися 7 вересня 1998 року. Я знаю, це буде складно. Але я впораюся! У мене є точка опори, і в пошуках її я переверну всю землю!

Вибач, буду закінчувати, бо професор сердито дивиться на мене. О, я не сказав, що вступив до Сорбонни! Можеш мене привітати! Навчаюся в Університеті Париж VII імені Дені Дідро на факультеті прикладних мов. Російська мова дуже добре мені дається, як і іврит, і китайська. Хочу назбирати грошей, щоб мандрувати світом. Найближчим часом — хоча б Західною Європою. Усе, бувай! Із Днем народження!

Тобі два роки. Ти вже ходиш, ти вже намагаєшся говорити. Ти вже відрізняєш своїх від чужих. Ти вже могла б любити мене. А мене немає поряд. Де ти, Кет?! Де ти?! Якби мати хоча б якусь підказку! У Парижі тебе немає, я перевірив. Я пізнав би тебе з першого погляду, відчув би твою душу в будь-якому тілі! Не буду детально розповідати, чого мені коштувало знайти й побачити всіх місцевих немовлят! Щоб посмішите тебе, скажу тільки, що я був репетитором, нянею, вигулював собак, мив вікна, фарбував огорожі, займався дезинсекцією й навіть кілька разів зображав клоуна. Уявляєш?! Ні, ти не зможеш цього уявити, навіть не намагайся! Я сам шокований власною поведінкою! Так, ти права, мені було дуже складно — мені, з моєю вродженою соціофобією! Але я пересилив себе. Я хочу навчитися не боятися людей — бо в когось із них може бути твоя душа. Батьки вже не намагаються обстежувати й лікувати мене — вирішили, що я остаточно втрачений для суспільства, що жоден спеціаліст уже не в змозі мені допомогти. Я сплю чотири години на добу. І двічі на добу їм, так що не переймайся! Минулого року мені довелося трішки витратися на курси санітарів і масажистів, тож я продовжу викладати школярам мови, мити вікна й вигулювати собак.

Улітку, коли в університеті були канікули, я працював масажистом у дитячій лікарні в Мадриді й санітаром у нічну зміну в пологовому будинку. Ця робота не з приємних, якщо чесно, але вона дозволила мені зібрати деякі дані для свого реєстру. Я майже нічого не побачив із місцевих пам’яток, бо не мав часу на прогулянки. Інколи мені стає шкода, що моє життя минає наче в агонії. Але я тішу себе тим, що зможу розслабитися й радіти життю, коли знайду тебе й забезпечу всім необхідним. Так, колись я зможу розслабитися!..

Привіт, Кет! Із Днем народження! У мене все добре. Наприкінці цього навчального року я отримаю диплом магістра. До речі, мій декан запропонував мені вступати до докторської школи. Якщо я зможу отримати грант від приватного фонду або держави на навчання, я займуся написанням дисертації.

Цього літа я знову був із Ірен у Ніцці. Зупинилися на Англійській набережній у готелі Негреско. Пам’ятаєш Негреско? Сподіваюся, що так! Як і завжди, більшість вільного часу проводив на Замковому пагорбі. Увечері залив і порт такі прекрасні! І душі моїй було так само спокійно й затишно, як і дев’ять років тому. Ніби нічого не змінилося, ніби ти поряд, стоїш пліч-о-пліч зі мною біля фонтану, дивишся на малиновий прибій, на червоні дахи, на перші зорі в фіалковому небі. Якби ти подала мені якийсь знак! Якби лише ти сказала, які зорі сяють над тобою! Наскільки б це звузило мої пошуки: усе-таки, півсвіту — не жарт! Як я сподіваюся, що ти мешкаєш десь у красивому місці в Європі — у Римі, чи Венеції, чи Сітжесі, чи Брюгге! Хоча ти, напевне, обрала б Нью-Йорк, Сан-Франциско або Сідней. Головне, щоб тобі там було