Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

з достовірних джерел годі було бодай щось тут розгледіти. А Євген такої підтримки не мав. Єдине, що відбувалося більш-менш публічно, хоча й після «підкилимних» домовленостей, — приватизація. Утім такого «дерибану» в цій країні ще не бачили… Не додавала снаги і політична драговина, в якій потонула країна завдяки зусиллям супротивних сторін перед президентськими виборами, що наближалися. Чубенко спостерігав, як Христина викаблучувалася перед редакторатом, і думав, що, напевне, за теперішніх реалій молода людина може самореалізуватися лише в ареалі політичної кар’єри. Якщо, звісно, не враховувати бізнесу, в якому було досить кримінальних плям.

Збігло ще кілька тижнів — і події покотилися лавиною. Поки Чубенко сидів на якійсь прес-конференції, його гарячково розшукували всією редакцією. Надійшла лиха звістка — помер дідусь. Євген мусив негайно виїжджати, щоб устигнути на похорон.

II

Саме цей Новий рік Женя обов’язково хотів зустріти разом із Жанною в Москві. Відчував, як десь глибоко всередині хлюпочеться образа. Вражене самолюбство не давало спокою. Хлопця брав сумнів: чи насправді Жанні так уже потрібно було залишати Київ, чи не наситилася вона вже тими гастролями, ночівлями в другосортних готелях, невлаштованістю особистого життя? А головне, Євген мав намір повідомити Жанні важливу новину — він продав будинок в Ірпені й у кредит купив нову квартиру на Харківському масиві. Але спершу слід було розшукати Мальону.

Було два варіанти, як це зробити. Перший полягав у тому, щоб поговорити з батьком Жанни. Для цього знадобилися зв’язки Володимира Андрійовича. Його колишні співробітники зі Службі безпеки швидко встановили московську адресу Мальони-старшого. Втім Євген більше розраховував на другий варіант — зв’язок із ударником В’ячеславом Косенком, який знав Мальону, хоч і грав в іншій московській групі; дівчина познайомила їх незадовго до від’їзду. Женя ледь стримувався, щоб не зателефонувати музикантові, але розумів, що це передчасно — надто непередбачуваним був гастрольний графік Жанни.

На пероні до нього, я к і домовлялися, підійшла Діна Хопрова. Обоє їхали до Москви одним потягом. Жінка виглядала пригніченою і, здається, недавно плакала.

Раніше вона розповіла, що в Москві спочиває душею — там живе її давня подруга. А проте Діна не договорювала, навіщо насправді прямує до російської столиці — їй потрібно було відвідати одну з клінік, щоб перевірити поганий діагноз, встановлений запорізькими лікарями.

Що ж до Чубенка, то він не приховував своєї мети. Вони з Діною з деякого часу спілкувалися на «ти», й він не бачив сенсу від неї з чимось критися. Тим більше саме Хопрова свого часу запропонувала Жені допомогу, коли хлопцю потрібно було терміново знайти для себе тимчасове помешкання. Будинок більше йому не належав, а перебиратися в нову квартиру було ще зарано, тож Діна віддала Жені свій київський офіс під безкоштовний готельний номер.

Діна з Женею ввійшли до купе спального вагону.

— Ти не будеш проти, якщо ми вимкнемо світло? — запитала вона.

Чубенко не заперечував. Влаштувався на своїй полиці й заплющив очі.

— Спиш? — знову почувся Дінин голос. — й самій вочевидь не спалося. — Певно, тобі не дуже зручно в моєму офісі? Працівники вечорами не дають відпочити?

— Ні, дякую, все добре, поки що ніхто не заважав, скупо озвався Євген.

Але жінка, мабуть, налаштувалася на довгу розмову. Хлопцеві довелося признатись, що він змушений був перейти спати до кухні, а просторий кабінет залишити в розпорядженні Віталія, який керував її київським офісом. Якраз того вечора туди в якихось справах завітала дама, і вони довго пили чай удвох. Обоє — і Женя, і Діна — добре знали ту дівчину, колегу Чубенка. Не було нічого дивного в тому, що журналістка прийшла до офісу. Однак для Діни стало неприємною новиною, що її підлеглий провів ніч разом із гостею.

Хопрова ставилася до Віталія, мов до сина. Взяла його на роботу сімнадцятирічним хлопчиськом просто з дитячого будинку. Цей маленький на зріст підліток із дивовижно великими сумними очима полонив її душу. Їй кортіло оформити над ним опіку, але на такого дорослого парубка не поширювалися чинні правила. До навчання він був неохочий, зате виявив спритність у складанні комерційних контрактів і налагодженні зв’язків із редакціями газет, телестудіями, й це вміння дуже знадобилося фірмі.

Діна панькалася з Віталієм ніби з рідним не пошкодувала б для нього останньої копійки. Тепер випищений нею за кілька років денді тинявся кращими модними магазинами Києва, розважався з товаришами в найдорожчих столичних закладах.

Названий син виріс до посади керівника київської філії, але просуватися далі йому заважала відсутність освіти. Проте парубкові щастило з дівчатами. Зрештою він зблизився з киянкою, старшою на три роки та вищою на десять сантиметрів, зате забезпеченою житлом. Невдовзі в них народилася дитина. Вважалося, що це була ідеальна пара, Віталій — зразковий сім’янин. Діна ж потай пишалася своєю роллю наставниці в його житті. Тому й наївно розраховувала на відповідне ставлення до себе з боку Віталія. Але тепер, після того, як Євген, не втаємничений у її стосунки з помічником, ненароком вибовкав Віталієву таємницю, вона була глибоко й прикро вражена.

— Ти дивачка, — зітхнув Євген, коли Хопрова призналась про свої несправджені сподівання стосовно Віталія. — Хто зараз святий? І невже так обов’язково — мати людину, якою можна пишатися?

— А як же інакше? Ми зобов’язані творити добро і маємо право розраховувати на відповідне ставлення до себе.

— Ніхто не давав нам такого права. Доброчинність — це милість, яка сходить на нас від тих, хто приймає дари.

Тепер, коли Діна вже дізналась про витівки свого вихованця, Чубенко подумав, що їй можна розповісти й решту про діяльність Віталія в Києві. Майже щодня в офісі товклися сторонні, проводилися фотосесії за участю напівоголених дівчат, складалися дивні проекти, які не мали жодного стосунку до проблеми якості товарів. Виходець із запорізького дитбудинку не вважав Діну своїм керівником і вочевидь замислив якусь власну справу. Більше того, Віталій навіть брутально обірвав Євгена, коли той спробував передати йому термінове доручення Хопрової, та назвав свого директора доволі негарним словом, яке Женя зараз повторити не наважився.