Читати книгу - "Міст на річці Куай"

надто довго перебуває в таїландських джунглях і що на такому небезпечному посту не можна залишати людину саму та ще в районі, якии японці, напевно, спробують прочесати. Підрозділ 316 уже мав на той час надпотужні засоби. Для зв’язку з партизанами-сіамцями у віддалений сектор скинули на парашутах нову групу, а Вардена відкликали до центру. Підводний човен прийшов по нього до призначеного місця в безлюдній частині Бенгальської затоки, куди Варден, зазнавши пригод, дістався за два тижні пішки. Ще три дні плавання, і він з’явився в Калькутті перед полковником Гріном.

Коротко змалювавши всі перипетії підготовчого періоду, Варден почав описувати саму операцію. З вершини гори він пильно стежив за розвитком подій. Жодна дрібниця не уникла його уваги. Спершу від доповідав з притаманним йому спокоєм і стриманістю. Але в міру того, як розвивалася розповідь, від його легендарної врівноваженості не зосталося й сліду. Протягом місяця, коли Варден, втративши товаришів, жив серед таїландських партизанів, він не знав жодної хвилини спокою. Без кінця перебираючи в пам’яті драматичні події, свідком яких йому довелося бути, Варден з властивою йому логікою намагався знайти їм розумне пояснення, підвести їх під загальноприйняті поняття.

Плоди цих напружених роздумів Варден і приніс до кабінету начальника підрозділу 316. Варден не міг триматися в рамках сухого рапорту. Йому треба було висловити всі свої сумніви, весь розпач і лють, а також викласти власний погляд на неймовірні причини, що призвели до такої безглуздої розв’язки. Обов’язок, як він його розумів, велів Варденові якомога об’єктивніше змалювати те, що сталося… Він щосили намагався бути неупередженим, і часом це йому вдавалось, але розбурхані пристрасті раз у раз брали в ньому гору.

Полковник Грін терпляче й зацікавлено слухав цей взірець красномовства і не впізнавав ні стриманості, ні славетної логіки професора Вардена. Полковника цікавили передусім факти. Проте свого підлеглого він без потреби не уривав. Грін мав досвід із тими, хто повертався з таких особливих завдань; люди віддавали там усі свої сили, але зрештою все закінчувалося провалом, у якому вони не були винні. В таких випадках полковник виявляв велике розуміння людської слабості й заплющував очі на цю маячню; не дуже зважав він і на непоштивий інколи тон.

— Можливо, ви гадаєте, сер, що цей хлопець поводивсь, як справжній кретин. Усе це так, але скажіть, хто, опинившись у такій ситуації, зміркував би, з ким він має до діла, тобто хто цей Ніколсон? Я весь час пильно стежив за Джойсом. І я здогадався, що він сказав тому полковникові. На його місці я зробив би те саме. Я бачив, як він повз. А поїзд підходив усе ближче й ближче. Я сам не відразу збагнув, що сталося, коли полковник кинувся на нього. Я зрозумів усе аж згодом, після тривалих роздумів. А Шірсові ще здавалося, що Джойс забагато мізкує. Боже мій, якраз навпаки! Мало! Хлопець мав би бути проникливішим, розважливішим. Тоді б він усвідомив, що в нашому ремеслі перерізати навмання горлянку — це ще не все. Треба знати кому! Я прочитав ваші думки, чи не так, сер?

Проникливого розуму — ось чого там бракувало. Відчути справжнього, найнебезпечнішого ворога, зрозуміти, що той шановний бовдур ні за що в світі не допустить, щоб знищили його творіння. Адже в тому мосту Ніколсон бачив свій особистий успіх, свою перемогу. Півроку він жив мрією. Гнучкий, досить проникливий розум міг би розгадати все це, спостерігаючи за Ніколсоном, коли той інспектував міст. Я не зводив із нього свого бінокля, сер! Зовсім по-іншому все обернулося б, якби то був не бінокль, а гвинтівка! З обличчя в нього не сходила щаслива усмішка звитяжця. Як зараз його бачу. Чудовий взірець енергійної людини, як кажуть у підрозділі триста шістнадцять! Ніяке лихо не в змозі його зламати! Завжди він дасть собі раду. Покликав же на допомогу японців!

Той гад з ясними очима, напевно, все життя мріяв створити щось таке, що його переживе. Побудувати місто чи собор йому не вдалося, то він учепився за міст! І ви хочете, щоб він дав його знищити?.. Ні, не такий він, цей старий вояка нашої старої армії! Я певний, він ще в юності від дошки до дошки визубрив нашу національну гордість — нашого Кіплінга, сер. Ладен закластися, що тоді, коли з води виростала ота його споруда, у розладнаному мозку в нього крутився вірш: «Ти на землі хазяїн, переможець, і головне — людина, сину мій!» Я чую навіть, як він ці слова декламує.

У нього незвичайно розвинуте почуття обов’язку й пошана до добре виконаної роботи… А також любов до дії… Як у вас, як у всіх нас, сер!.. Безглузде, містичне поклоніння перед дією, спільне для всіх нас, англійців — від простої друкарки до великих мореплавців. Не знаю, до чого я дійду, ставши на шлях таких узагальнень. А я вже став на цей шлях, сер! Хто знає, може, той кретин Ніколсон і справді гідний поваги? Може, саме його ідеали й мають справжню цінність?.. І такі самі священні, як і наші? Може, безглузді його міражі випливають з того самого джерела, народжені тим самим ладом речей, який створив, і ті стимули, в ім’я яких ми з вами б’ємося? Містична сфера розбурханих пристрастей, що кличуть до дії! А раптом, сер, звідси й «наслідок», і полковник Ніколсон — лише найяскравіший його вияв, якесь абстрактне втілення дії в ім’я дії! А може, принаймні так мені здається, цей шалений світ — пекло, диявольське лоно якого народжує просяклі отрутою почуття, які потім призводять до таких убогих наслідків? Повірите, сер, я сушив собі над цим голову цілий місяць. От узяти, приміром, нас. Ми приходимо в цю країну, щоб навчити азіатів, як висаджувати в повітря поїзди й мости. Так?..

— Розкажіть мені до ладу, чим скінчилася операція, — перебив Вардена своїм поставленим голосом полковник Грін. — Крім операції, ніщо не має ніякого значення.

— Ніщо не має ніякого значення, сер… Якби ви бачили очі Джойса, коли він виліз зі свого сховку… Рука в нього не здригнулась. Він завдав удару за всіма правилами, я тому свідок. Йому забракло лише проникливості… Той, другий, безтямно кинувся на хлопця, і обидва скотилися схилом до