Читати книгу - "Panicoffski"

Вдома, як стверджує Освальдо, вони довго говорили за вином. Адріана, між иншим, розповіла, як дратувала Фабі присутність Ніка в Сантосі. Найбільше те, що він нічого не розумів портуґальською, і йому постійно доводилося перекладати. Але був у цьому й позитив. Було дуже кумедно, коли зібралися п'ять подруг, і Фабі в присутності Ніка розповіла їм усім про те, що спить з Панікоффскі. «Уявляєш, Освальдо, моя кузинка, яка там була, просто рота не могла закрити, коли Фабі розповіла, як мала з тобою п'ять оргазмів поспіль. Ні в кого з нас у житті не було такого!» Це був вдалий момент, аби перейти до справи, про яку просила Фабіана. Адріана все сприйняла без жодного здивування. Їм було якось дивно добре разом. Тої ночи Адріану було залучено до сім’ї.

Потім вони провели чудовий день у Йорку. Команда сприйняла Адріану за нову ґерлфренд Освальда, адже з жінками його ніхто не бачив із часів Беґі. Вони вирішили не розчаровувати чоловічу компанію й на підтвердження їхніх припущень кілька разів на очах цілувалися. Відтак добре погуляли давніми мурами міста, зайшли до знаменитого Йоркмінстеру. А далі повечеряли в чудовому французькому ресторані Sous le Nez en Ville й повернулися назад до Лідса потягом, де вдома на них уже чекали з вином Фабі й Тасі.

Надійшов день величезної події: Бразилія грала у фіналі чемпіонату світу з футболу. Бразилійська громада найняла для колективного перегляду бар Salvador. Там у разі перемоги мали бути й гуляння «з гарніром», як каже Ріо Кундер, маючи на увазі якісь кулінарні задоволення на додачу до паті. Цього разу бразилійці готуватимуть свою національну страву — фейжоаду.

На цей вікенд під цю подію вперше до мене приїхали Ріо та Малена. Вже в п'ятницю ввечері ми всі вшістьох із трьома бразилійками разом пішли фестивалити. Почали з бару «Тигри», де випили кілька пляшок вина, а тоді повалили на танцюльки до клубу «Фараон». Лондонці дуже органічно влилися в нашу тему, Ріо був дуже смішний. Явно в ударі. Дівчата надривали животи, що б він не сказав. Фабі вже за півгодини прошепотіла мені на вухо, що Ріо їй подобається, й вона готова до матеріалізації нашої ідеї. В мене якось неприємно закололо серце, але я усміхнувся й кинув: «Тепер справа лише за тим, аби й ти сподобалася йому». — «За цим справа не стане, я знаю вже, бачу, що я йому подобаюся». — «Он як?»

Наступного ранку ми всі вирушили до невеликого селища Солтера, яке я дуже любив, але ніхто з моїх друзів там ще не бував. Селище збудував за часів індустріальної революції підприємець Тайтус Солт. Він першим в історії Англії запровадив людські умови праці, тобто почав дбати про працівників своєї ткацької фабрики, будуючи для них житло й даючи вихідний раз на тиждень. Саму фабрику він побудував у чудовому місці в мальовничій долині річки Ейр. Нині в будівлі фабрики міститься картинна ґалерея знаменитого в усьому світі маляра Дейвіда Гокні, який тут народився, а нині мешкає в Нью-Йорку. Дивно, але Нік не вважав за потрібне показати Фабі це місце або й навіть згадати про його існування. Що, недостатньо аванґардний? Поєднання передових картин Гокні з масивними червоної цегли фабричними стінами двохсотрічної давнини мало якийсь дивовижний ефект, що посилював сприйняття. Тлом для перегляду була оперна музика, а також компіляції світової музики паризького діджея Равіна з культового «Будда-бару». Все це справило величезне враження на Ріа та всіх дівчат. Вони ходили з дещо роззявленими ротами (звичайно, роззявленими досить мило, без щелепи, що відвалюється). Ми розпорошилися всією величезною залою. Я ходив, обійнявшися з Фабі, й час від часу казав їй на вухо різні милі гадості, що бентежать уяву. Наприклад, про те, що мрію її взяти одягненою в есесівський однострій. Тільки щоб підбори були значно вищими, ніж насправді були в есесівок, судячи з радянських фільмів про війну, які бачив у дитинстві, а спідничка щоб була мінімалістичною, ну й, зрозуміло, певний предмет нижнього одягу мав би бути геть відсутній. «Ага, тільки я хотіла б, аби з есесівкою ти розправився разом із Ріом». — «Ти впевнена? Гаразд, тоді розправимося разом відповідно до законів воєнного часу». Я обійняв її ззаду й ковзнув долонею вниз животиком у джинси. Инші люди були досить далеко, і я збирався вже здійснити експеримент у музеї. Але коли був зовсім близький до мети, мене зупинив її мобільний. Вона почала говорити портуґальською, і я відразу, не знаю навіть за якою ознакою, зрозумів: дзвонить Леандру. Вона якось рвучко пішла від мене й показала рукою, щоб я її не переслідував. Розмовляла хвилин із сорок, а я вдавав, що уважно розглядаю картини. До мене підійшли Ріо з Маленою. Я процідив крізь зуби, що довбаний Ромео руйнує мені життя. Що я б цьому бразилійському жлобові відірвав яйця, і ще, що наскільки люблю бразилійських жінок, настільки ж ненавиджу бразилійських чоловіків (я тоді не згадав, звичайно, Йована, Шика Буарке, Паула Куелья, Тома Жобіма, Жоржі Амада, Жилберта Жила й Каетана Велоза, а думав виключно про одного бразилійця, який зовні виглядав так самісінько, як і я). Тоді повернулася Фабі й обійняла мене міцно. Вона не сказала нічого, але я зрозумів, що програЮ її і програЮ своє життя. Невідворотно.

Увечері ми всі зібралися в мене. Сиділи у вітальні, слухали музику. Я повалив Фабі на канапу й довго цілував її при всіх. Решта четверо вели далі розмову і вдавали, що не дивляться в наш бік. «Хочеш, я зараз тебе приголублю просто в них усіх на очах? Мені байдуже». Фабі не відповідала, але її цілунки були гарячі. Я дістався рукою її дупці. Лише тоді вона рішуче попросила мене схаменутися.

Я запропонував бразилійкам залишатися ночувати в мене, — всім вистачить місця. Коли Тасі й