Читати книгу - "Останній тамплієр"

Коли Рейлі присів, щоби краще роздивитися труп, то звернув увагу на одну із медсестер — то була чорнява дівчина років зо двадцять. Вона аж підстрибувала від бажання приєднатися до розмови. Рейлі зустрівся з нею поглядом.

— Ви щось маєте нам сказати?

Дівчина посміхнулася і підняла ліве зап'ястя Петровича.

— Не кажіть начальству, що я сама напросилася, але цей тип комусь явно заважав. Його друга п'ясть вся обгоріла, але на цій дещо можна побачити. Ось погляньте сюди. — Медсестра показала на відірвану руку. — Розтерті місця видно й досі. Він був прив'язаний. — Вона кивнула на вхід у стайню. — І мені здається, що його прив'язали з розставленими руками. Наче розіп'яли на проході.

Джордано скривився, уявивши собі таку картину.

— Ви хочете сказати, що хтось випустив переляканих коней, і ті промчали просто по ньому?

— Або крізь нього, — додав Рейлі.

Медсестра кивнула. Рейлі подякував їй та її товаришці і відійшов убік із Мілліганом та Джордано.

— Чому ви, хлопці, зацікавилися Петровичем? — запитав Мілліган.

Рейлі мовчки споглядав коней.

— Перш ніж я відповім на це запитання, скажіть мені, а чи немає у вас часом підстав вважати, що хтось хотів його убити?

Мілліган поглянув на тліючу стайню.

— Та начебто немає. Тобто, ви ж знаєте, як ведеться у таких місцях. Спритні хлопці люблять своїх коней, а якщо взяти до уваги минуле Петровича... Але якоїсь конкретної інформації я не маю. А ви що нашкребли?

Сержант уважно вислухав розповідь Рейлі про зв'язок між Гасом Волдроном та Бранко Петровичем, про те, як вони брали участь у пограбуванні музею.

— Я скажу, щоб на це звернули увагу в першу чергу, — сказав Мілліган, звертаючись до Рейлі. — Залучіть до роботи криміналістів, нехай начальник пожежної служби сьогодні ж перевірить версію про навмисний підпал; особливу увагу зверніть на розтин трупа.

Коли Рейлі та Джордано підходили до свого авто, вже сіялася мжичка.

— Схоже, хтось замітає сліди, — сказав Джордано.

— І справді схоже. Треба, щоб медслужба ще раз перевірила причину смерті Волдрона.

— Ми маємо знайти двох інших вершників до того, як їх знайде той, хто замітає сліди.

Рейлі поглянув на похмуре небо і повернувся до свого напарника.

— Двох або лишень одного, — сказав він, — якщо отой четвертий і є тим, хто їх убиває.

Різкий біль пронизував його очі після багатогодинного сидіння над давніми рукописами. Він зняв окуляри і потихеньку протер очі вогким рушником.

Скільки часу минуло? Зараз ранок чи ніч? Він повністю втратив відчуття часу після того, як повернувся сюди після кінного набігу на Музей мистецтв Метрополітен.

Звичайно ж, засоби масової інформації, ця зграя недолугих, малоосвічених істот, мабуть, уже бризкали слиною, подаючи набіг як пограбування зі зломом або зухвалу крадіжку. Ніхто з них, навіть найрозумніший, ніколи не здогадається, що для нього це було практичне дослідження. Саме практичним дослідженням цей набіг і був. І не за горами той час, коли увесь світ дізнається, чим насправді був цей інцидент, що стався у суботу ввечері: це був перший крок у справі, яка безповоротно змінить світосприйняття багатьох людей. Крок, який незабаром зніме шори з людських очей і відкриє їхні жалюгідні мозки для розуміння того, що зараз знаходиться за межами їхньої благенької фантазії.

І я на порозі завершення цієї справи. Чекати лишилося недовго.

Обернувшись, він поглянув на стіну позаду — там висів календар. Хоча години дня важливого значення для нього не мали, але самі дати завжди були значущими і навіть символічними.

Одну з таких дат було обведено червоним.

Повернувшись до результатів своєї співпраці з багатошестеренчастим роторним шифратором, він перечитав один параграф, що не давав спокою відтоді, як він його розкодував.

«Гм, дуже дивно», — подумав він. Потім посміхнувся, збагнувши, що мимоволі вжив якраз правильне слово. Цей рукопис був не тільки зашифрований; перед шифруванням саме цей параграф подали як загадку.

На нього накотилася хвиля захвату і поваги до людини, що склала цього листа.

Раптом він стривожився. Йому доведеться розгадати цю загадку швидко, не гаючи часу. Він ретельно замів свої сліди, але не треба бути настільки бовдуром, щоб недооцінювати супротивника. На жаль, для того щоб розгадати цю загадку, йому потрібно сходити у бібліотеку. Це означало, що йому доведеться полишити безпечну домівку і зробити вилазку на поверхню.

На якусь мить він замислився, а потім з великою мірою вірогідності вирахував, що надворі уже вечір. От і чудово — він піде у бібліотеку. Дуже обережно. Може хтось уже докопався до суті й попередив працівників, щоб ті пильнували людей, які будуть запитувати матеріали з певної теми.

Потім він посміхнувся сам собі. «У тебе зовсім стріху зірвало». Вони не такі вже й кмітливі.