Читати книгу - "Останній тамплієр"

А після бібліотеки він повернеться сюди, дай Боже, — вже з готового розгадкою, і завершить розшифрування решти сторінок.

Він знову поглянув на календар з обведеною червоним датою.

Ця дата назавжди врізалася в його пам'ять.

Цю дату він не забуде ніколи.

Він мав виконати нескладний, але болісний обов'язок. Після цього, якщо все буде гаразд, а рукопис вдасться повністю розшифрувати, то він приступить до виконання місії, яку було так несподівано покладено на нього.

Монсеньйор Де Анґеліс сидів у твердому плетеному кріслі у своїй спальні на верхньому поверсі спартанського церковного гуртожитку на Олівер-стрит, де його поселила єпархія на час перебування у Нью-Йорку. Це було не так вже й погано. Гуртожиток мав зручне для монсеньйора розташування — лише за кілька кварталів на схід від Федерал-плази. З верхніх поверхів виднівся Бруклінський міст, який не міг не викликати романтичні й спокусливі картини великого міста в уяві спраглих пуристів, котрі зазвичай займали ці кімнати. Але йому особисто вид на Бруклінський міст був до лампочки.

Наразі монсеньйор був налаштований явно не по-пуристськи.

Він звірив час, розкрив мобільник-«розкладачку» і зателефонував до Рима. Відповів кардинал Рієнці. Він трохи знітився через необхідність турбувати кардинала Бруньйоне, але погодився — як і очікував Де Анґеліс.

— Скажи мені, що ти маєш для мене добрі новини, Майкле, — мовив Бруньйоне, злегка прокашлявшись.

— Люди з ФБР досягли певних успіхів. Дещо з викраденого вже знайшли.

— Це, безперечно, тішить.

— Так, звичайно. Федеральне бюро та Нью-Йоркська поліція дотримують слово і виділяють значні людські та матеріальні ресурси для розслідування цієї справи.

— А як грабіжники? Агенти іще когось із них не заарештували?

— Ні, Ваше Високопреосвященство, — відповів Де Анґеліс. — Чоловік, якого вони затримали, помер іще до того, як його встигли допитати. Ще один член банди загинув під час пожежі. Я вже розмовляв сьогодні з агентом, що контролює цю справу. Результати судмедекспертів іще не готові, але він вважає, що цього чоловіка, можливо, вбили.

— Вбили! Це так жахливо, — зітхнув Бруньйоне, — і так трагічно. Їхня пожадливість їх же і пожирає. Мабуть, вони собачаться через здобич.

Монсеньйор знизав плечима.

— Схоже на те.

Бруньйоне зробив паузу.

— Звичайно ж, тут можливий іще один варіант, Майкле.

— Я вже про нього думав.

— Можливо, людина, яку ми шукаємо, прибирає свідків.

Де Анґеліс ледь помітно кивнув — сам собі.

— Підозрюю, що саме це і відбувається.

— От і погано. Коли він залишиться сам, то знайти його буде іще важче.

— Кожна людина не застрахована від помилок, Ваше Високопреосвященство. І коли помилки припуститься він, то, гадаю, ми цього не пропустимо.

Де Анґеліс почув, як кардинал занепокоєно завовтузився у своєму кріслі.

— Усе це викликає у мене занепокоєння. Ти не міг би щось вдіяти для пришвидшення розслідування?

— Міг би, але ФБР розцінить це як несанкціоноване втручання.

Бруньйоне трохи помовчав, а потім сказав:

— Гаразд, поки що не треба їх дратувати. Але зроби так, щоб ми були повністю в курсі розслідування.

— Зроблю все, що зможу.

Голос кардинала набув зловісного відтінку.

— Майкле, сподіваюсь, ти розумієш, наскільки це важливо. Нам абсолютно необхідно повернути собі все ще до того, як зловмисник встигне заподіяти непоправної шкоди.

Де Анґеліс чудово розумів, що означав наголос, який зробив Бруньйоне на слові все.

— Так, Ваше Високопреосвященство, чудово розумію.

Вимкнувши телефон, Де Анґеліс якийсь час сидів нерухомо і міркував. Потім став навколішки біля ліжка, щоб помолитися, та не для того, щоб забезпечити Божественне втручання у справу, ні, — для того, щоб його не зрадила власна слабкість.

Бо надто вже багато було поставлено на карту.

Роздруки з Колумбійського університету, що надійшли до офісу Тес того вечора, розчарували своєю мізерністю. Швидкий їх перегляд лише підтвердив початкове розчарування. Тес не знайшла в них нічого цінного для себе. Втім, після почутого від Клайва Едмондсона нічого особливого про тамплієрів від цих роздруків вона і не очікувала. Рицарі цього ордену не були офіційною спеціальністю Вільяма Венса. Він зосередився, в основному, на фінікійській історії третього століття до нашої ери. Однак тут простежувався певний зв'язок, що здавався сповненим надій: великі фінікійські порти Сідон і Tip тисячу років потому стали грізними форпостами тамплієрів. І для того, щоб кинути хоча б побіжний погляд на тогочасне фінікійське життя, треба було злущити численні нашарування історії хрестових походів і рицарів-храмовників.

Крім того, в отриманих копіях офіційних паперів вона ніде не знайшла жодної згадки на тему криптографії та криптології.