Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

сватання! Оце потуга!.. Така сила і саму султаншу просватає, а не то Розанду!» — думав і Сірко, і інші привідці козацького війська, як вся армія зібралася врешті під лісом для ради і спільного узгодження подальшого слідування. На скликаній тут Тимошем,— бо тепер все робилося під його зверхністю,— короткій збірні всі дізналися, що король, провідавши про цей їхній сватівський похід, спішно послав коронного гетьмана Миколу Потоцького,— який перед цим був відпущений ханом з полону, звичайно за викуп,— під Кам'янець-Подільський, щоб перешкодити Тимошевому сватанню або й розбити козацькі полки в путі.

Проте коронний або не встиг вчасно, або ж побоявся і, якось завбачливо чи випадково обійдений козаками, став оружним постоєм невдалік. Там же, на збірні, привідці козацької потуги довідалися, що, за рішенням сейму, після переобрання нового канцлера по смерті Оссолінського, король має об'явити віци на нове, ще більше посполите рушення, що на тому ж сеймі Потоцький урочисто об'явив: «З бидлом-козаками треба воювати довго і повсюдно та так їх нищити до коріння, щоб земля під ними почервоніла від крові!..»

Було вирішено, що козаки без насущних потреб не будуть у путі ув'язуватися в бойовища, а спішно йтимуть повз Сороки, Братушани, Фалешти понад рікою Гірла-маре, обік Скулян на Ясси, випасаючи коней якомога рідше, тільки по згоді селищан, і харчуючись суто своїми припасами з обозу-батови, будучи готовими в будь-яку хвилину до можливих польських нападів.

Принагідно всією козацькою масою, як ніби запрошеною князем Лупу, були розучені й вітання із зустрічними, мешканцями селищ, містечанами — молдавською та турецькою мовами.

Знали козаки дорогу до князя Базиля, і що далі рухалися вони у п'ятиланцюжних довгих лавах, то казковішою здавалася їм зелена і повногронна Молдова з гаями і ледь підпаленими садками, косогорами і пасовиськами-долинами, з виноградниками і чередами худоби та отарами вспольних тонкорунних овечок, із сопілками, дримбами-вигранами, рурами-жалійками, скрипками, тулумбасами та журноспівучими рогами гударів, із вервечками молоді на гойдалках-орелях, в палких і іскристих танках та забавах у свята аж до знесилля в будні.

Не така вже й багата була вона, Молдова, але весела і охайна. Козаки та старшини про себе навіть заздрили мешканцям, бо мали ті недоторканні двори і хати, спокій, повні обійстя дітей і молоді та надію на довічність такого життя.

Гули журливо і дзвеніли ніжно мелодійні дойни, одна задушевніше другої, кохалась юнь, і плодилися діти, хоч і для султанських армій, на жаль. Були ж бо уярмлені Туреччиною! Давно і надовго! Повстання Мухи, Борулі і Підкови та їхніх сподвижників чи послідовників жили лише в легендах ще й тому, що були в осерді своїм більше русинськими, козацькими, прив'язаними до вапнякових товтр і хащівних дібров...

— Буна сара!..

— Буна зида!..

— Буна доміната!

— Домну малаєшті! — відповідали козаки, крокуючи вершницькими сотнями за своїми значковими, на вітання селищан і міщан.

Подобались їм оті доземні поклони тутешнього люду, його зичливість і подільність.

Майже такі ж хати в них, започатковані ще з часів Київської Русі, тини та перелази, отакі ж цибаті журавлі над криницями, замшілі пострішшя, токи на обійстях, винодавні кадуби і такі ж стрімкі та високі стуракині-тополі по узбочинах доріг, що в спеку затінюють змореного подорожника від палючого сонця, точнісінько ті ж лелеки-бузьки на навершях стріх та на деревах. Козаки відчули себе тут ніби вдома, бо дні стояли сонячні, тихі та опромінені, як у рідній казці; бо кукурікали їм співучі півні, навіть оті ворітні, з кори чи із дерева зроблені, над ганками і вушаками; бо озивалися, десь проснувшись, пугачі і підпадьомкали перепели, гавкали собаки на обійстях; бо отак же сходив над смоляним повечір'ям повний рідний місяць, і робилося поволі видно надворі, зоряно, ясно, як вдень, а вечорова густа темрява нарешті озорювалася і остожарювалася іскристими ядрами на плащаниці рідного неба, простягуючись у безодній простір Козацьким Шляхом; відцвітали уже востаннє, сягаючи стріх вершками, криваво-рожеві мальви під малими круглими слюдяними чи пухиревими віконцями.

Була якраз обважніла від всепліддя і споважніла вереснева рання осінь, коли військо Тимоша Хмеля переправилося через Прут і отаборилося в Голеєшті. Після поради Богун та Дорошенко із загоном козаків опинилися гостями-вершниками перед воротами палацу господаря, князя Лупу, як супутці настирливого нареченого, що прийшов виручати свою вродливу кохану за її проханням і задовольнити свою ущімлену опінію та гідність...

Насторожував і навіть лякав гостей обнесений саманним і вапняково-камінним муром княжий двір, бентежило і дратувало приїздців гризливе скавуління мисливської зграї собак із псарні та стовбичення сторожі на вежах-бекетах палацу. Довгим і образливим було очікування прийому. Потривожена прибульцями сотня вірних охоронців князя уже приготувалася за наказом Лупу до збройної відсічі непроханим і нахабним наїздцям, та переговоривши із Тимошем і його побратимами і за вимогою доньки врешті, дізнавшись ще й про двадцятитисячний козацький загін «огарбузеного» зятя, князі-господарі змінили обур і гнів на невпізнанну гостинність і привітність. Помогла тому і господиня — Кукона-Катерина Тудоска, бо не хотіла своїй шістнадцятирічній доньці пристаркуватого, хай і багатого, чоловіка (сама нажилась із таким). Робила своє і чутка-віда, що, звільнивши від Польщі Україну, Хмельницький допоможе і йому, Лупу, звільнитись від султана...

«Може, це і є моє щастя!.. Гляди, й нашій Марі трохи полегшає!.. Авжеж!.. Звільняється ж Богдан від королівства, то, може, й я звільнюся!..» — міряв кроками князь Лупу свої покої...

Чарувала всіх приїздців, вітаючись по-русинськи, молода і дуже вродлива князівна. І тільки княжичі-сини Йона та Степаниця не були захоплені Тимошем, бо бачили у молодому зятеві суперника на господарський молдавський престол при отакому оружному супроводі... Не знати ще було, як прийме звістку про Тимоша і старша їхня та Розанди сестра, тепер дружина литовського гетьмана і князя Радзивілла, що мала чималий вплив на всю знать тутешню.

Та, врешті, розмістив господар Молдови на свій повний утримок по довкружних околах велике зятеве військо. Розселив