Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Коли Аґо виповнилося двадцять чотири роки, його любов до міста, як ніколи раніше, була піддана серйозному випробуванню. Родину Медичів з міста вигнали, борделі всі позакривали, і повітря виповнилося смородом релігійного святенництва. Настав час створення культу Плакальників, твердолобих фанатиків, про яких Аґо пошепки казав до іль Макії, що вони, може, і народилися флорентійцями, але хрестильна вода, що полилася на їхні голови, мабуть, випарувалася ще до того, як помазати їх, бо вони так і палахкотіли пекельним жаром.

— Диявол послав нам цих дияволів, аби застерегти нас від чортівні, — промовив він у день, коли настав кінець темряві. — І тільки подумати, вони наводили причину цілі чотири бісові роки. Рясою прикривають свої нечестиві тіла, і так, дідько б їх забрав, щоразу.

Того дня йому не потрібно було казати нічого, бо його улюблене рідне місто враз перемінилося, як фенікс завдяки чудодійному вогню. Головний Плакальник, чернець Джіроламо, який перетворив життя кожного мешканця міста на пекло, повільно підсмажувався на середині П'яцца-делла-Синьоріа, саме на тому місці, де його плаксива компанія намагалася перетворити красу на попіл кілька років тому, стягуючи туди і підпалюючи картини, жіночі прикраси і навіть дзеркала, помилково думаючи, що людську любов до миловидности й навіть до самої Суєтности можна знищити лицемірним вогнем.

— Гори, бісів дурню, — кричав Аґо, пританцьовуючи навколо обвугленого ченця, що не дуже пасувало неодмінно поважному писарю. — Ти палив нас, а тепер — ми тебе! — Густий смердючий дим з обвугленого тіла Джіроламо Савонароли не міг зіпсувати гарний настрій Аґо. Йому двадцять вісім років, і борделі знову відкривалися.

«Mercatrice, meretrice». Місто багатих купців, відповідно до давнього звичаю, було також містом чарівних повій. Тепер же, коли дні Плакальників скінчилися, знову проявлялася справжня природа міста — міста похітливих ласолюбів. Флоренцію заполонив світ борделів. У великому будинку розпусти Маккіана, що в центрі міста поблизу Меркато Веккіо і Баттистеро, зняли віконниці і задля відновлення колишньої слави пропонували короткотермінову знижку, а на П'яцца-дель-Фраскато, всередині борделю, знову з'явилися танцюючі ведмеді й карлики-жонґлери, а також мавпочки, одягнуті в уніформу і навчені «вмирати за свою країну», а ще — папуги, які, пам'ятаючи клієнтів, викрикували їхні імена, коли ті заходили до закладу. І зрозуміло, що повернулися також жінки, несамовиті слов'янські шалави, меланхолійні польські курви, невгамовні румунські лярви, хворобливі німецькі штріхметхен, швейцарські наймані дівки, настільки люті у ліжку, як їхні одноплемінники чоловічої статі на полі битви, а також місцеві шльондри, які були найкращими. Аґо ніколи не вірив у подорожі, навіть у ліжку. Він знову навідував своїх улюблених дівчат, гарний тосканський товар, обох одразу: коли заходив до повії на ймення Ганьба та її найближчої подружки Ла-Маттерассіни, йому також сподобалася така собі Беатріче Пізана, що стали звати Пантасилеа, королеви амазонок, бо народилася з одною цицькою, але зате з найкращою цицькою у місті, або ж оскільки це стосується Аґо, то найкращою у всьому відомому світі.

Щойно стемніло, а вогнище на П'яцца погасло, виконавши своє завдання, з Маккіани та з прилеглих розважальних закладів на Кіассо де'Буої, тобто на алеї Корів, полинула музика і благословила місто, ніби той ангел, що проголошує відновлення радости. Аґо й іль Макія вирішили гульнути тієї ночі, і то добре гульнути, аби запам'ятати останню ніч своєї безтурботної юности; ще горів Савонарола, а вже нова правляча Рада Вісімдесятьох викликала Ніколо до Палацу і призначила його секретарем Другої Канцелярії, що відала закордонними справами Флорентійської Республіки.

Без зволікань Ніколо сказав Аґо, що бере його на роботу.

— Чого мене? — запитав Аґо. — Я замахаюся з тими бісовими іноземцями.

— По-перше, furbo, — відповів іль Макія, — я махатиму іноземців, а всю найнуднішу роботу з паперами залишаю на тебе. По-друге, саме ти про таке і мріяв, тож тепер не грай вар'ята, коли твоя мрія збулася.

— Що за чортівня, bugiarone, ти — таки добре гівно, — сказав Аґо скрушно і показав йому лівою рукою фіґу. — Давай вип'ємо по склянці і відсвяткуємо мої здібності ясновидця.

Furbo — це хлопець те що треба, який виріс на вулиці. Bugiarone — менш похвальне, а у випадку з Ніколо навіть менш точне для того, аби так його називати. Річ у тому, що ні Аґо, ні іль Макія не були прихильниками содомії, або ж не надто великими противниками, але тієї ночі, коли Плакальники рятувалися втечею чи лежали зв'язаними у провулках та кінських стайнях, якщо не могли бігати досить прудко, справжня Флоренція виходила із схованок, а це означало, що чоловіки знову, куди не кинь оком, трималися за руки і цілували одне одного.

— Буонаккорсі та ді Ромоло можуть уже не ховатися зі своєю любов'ю, — сказав іль Макія. — Між іншим, я їх також хочу найняти на роботу, тож ти дивитимешся на їхні полюбовні штучки, коли я буду у відрядженнях у справах Республіки.

— А що можуть показати мені ті два збоченці? — відповів Аґо. — Я вже все бачив, включаючи жалюгідні качани у їхніх штанах.

Відновлення, відродження, ренесанс. У місцевій церкві в Оґніссанті (куди Аґо самохіть зайшов, коли пішла чутка, буцімто у тій церкві з'явилася відома куртизанка задля реклами своїх принад) правовірні клялися, що тієї ночі сувора Мадонна Джіотто весь час широко всміхалася. І тієї ж ночі під церквою Орсанмікеле, де знову зібралися для молитви найвідоміші куртизанки, одягнуті у найкращий міланський одяг та коштовності своїх покровителів, до Ніколо та Аґо звернулася ruffiana Джульєтта Веронезе, ліліпутка, а дехто казав, що навіть лесбійська коханка найвідомішої діви ночі в усій Флоренції Алессандри Фіорентини. Веронозе