Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Лишається відзначити, що А. разом з телеграфованим дозволом на одруження дістав наказ «негайно, до 19.VI.41 повернутися з відпустки до своєї дивізії в Шнайдемюль».

Цивільна реєстрація шлюбу, вінчання: чи варто їх описувати? Можливо, якусь вагу мають такі обставини: Лені відмовилася надягти білу сукню; А. насилу досидів до кінця весільного обіду, страшенно нервуючись. Лені, очевидно, нітрохи не засмучена тим, що офіційної шлюбної ночі не буде, все ж таки провела його на вокзал і там дозволила себе поцілувати. Як Лені згодом — під час одного особливо страшного бомбардування в 1944 році — призналась Маргрет у бомбосховищі її дому, А. за годину перед від'їздом, у тодішній гардеробній кімнаті квартири Гр-ів, настійливо нагадавши їй про подружній обов'язок, змусив її ще раз, тепер уже «чесно й законно», віддатись йому; і відтоді А. «для мене вмер ще за життя» (Лені, зі слів Маргрет).

А вже ввечері 24 червня 1941 року надійшло повідомлення, що А. під час здобуття Гродно «поліг смертю героя».

У цьому зв'язку важливо відзначити, що Лені відмовилась носити жалобу й виказувати горе; згідно з обов'язком, вона повісила фото А. поруч з портретами Ергарда й Генріха, проте вже наприкінці 1942 року зняла його зі стіни.

Далі йдуть два з половиною спокійні роки; Лені минає дев'ятнадцять, двадцять і нарешті двадцять один рік. Вона більш не ходить на танці, ані разу, хоча Маргрет і Лотта час від часу дають їй таку нагоду. Вряди-годи буває в кіно, дивиться (згідно зі словами Лотти, що, як і раніше, купувала їй квитки) такі фільми, як «Хлопці», «В бій за Німеччину», «В цілім світі над усе». Бачила вона також «Дядечка Крюгера» й «Небесних псів» — і жоден з усіх цих фільмів не викликав у неї навіть сльозинки. Вона грає на піаніно, зворушливо доглядає матір, що знов тяжко нездужає, і часто ганяє за містом на автомобілі. Вона чимраз частіше відвідує Рахель, возить їй каву в термосі, бутерброди в бляшанці для сніданків, сигарети. Оскільки воєнна економіка стає дедалі суворіша, а робота Лені в фірмі дедалі фіктивніша, на початку сорок другого року, після проведеної в фірмі пильної перевірки, їй загрожує реквізиція машини. І тоді від Лені вперше почули прохання: вона попросила батька, щоб їй «залишили цю забавку» (тобто автомашину «адлер»), а коли батько відповів, що тепер це залежить уже не тільки від нього, вона все ж не вгамувалась і просила доти, поки він «натиснув на всі пружини й таки виклопотав для неї пільгу ще на півроку» (Лотта Г.).

Тут авт. дозволить собі досить серйозне втручання і спробує сконструювати ніби гіпотетичну долю своєї героїні за інших умов, поміркувати про те, що могло, що мало, мусило б вийти з Лені, якби...

По-перше: якби з трьох юнаків, що досі мали якусь вагу в житті Лені, єдиний Алоїз не загинув на війні.

В такому разі, мабуть, А., оскільки військова служба, очевидно, була його справжнім покликанням, дійшов би з боями до Москви, став би лейтенантом, капітаном, а може — радянський полон ми в нашій гіпотезі обминаємо,— до кінця війни й майором, набрав повні груди орденів; якось перебув би американський, англійський чи французький полон; устиг би під тиском обставин утратити свою часткову наївність, або ж був би позбавлений її, може, й силоміць; відпущений додому, два роки — а якби його відпущено в числі останніх, то один рік — працював би чорноробом, можливо, разом зі старим Груйтеном, якому принижений А., безперечно, був би любіший, ніж А. переможний; напевне, дуже рано повернувся б до армії, тобто до теперішнього бундесверу, і тепер, у п'ятдесят два роки, напевне був би вже генералом. Чи міг би він знову стати партнером Лені в подружніх чи навіть любовних стосунках? Авт. заявляє: ні. Звичайно, той факт, що Лені — об'єкт дуже мало придатний для гіпотез, утруднює наші міркування. Чи зважилась би Лені на ту любовну пригоду вельми інтенсивного характеру, яку ми ще маємо описати, якби... Авт. заявляє: вона зважилась би на ту пригоду, навіть якби...

Нема сумніву, що А., який і в п'ятдесят два роки, застрахований від лисини своїм пфайферівським чубом, лишався б іще красенем, у разі крайньої потреби зміг би заступити служку, скажімо, в Боннському або ж у Кельнському соборі; але до чого нам вродливі генерали, що вправно помахують требником і смиренно підносять обмивальницю та чашу з вином? До чого вони нам? Припустімо навіть, що Лені, хоча й невірна йому, все ж «не порвала з ним» і час від часу виконувала б свій подружній обов'язок. Чи могла б вона в такому разі, з трьома або чотирма дітками-«янголятами» й самим А. в ролі генерала-служки, бути присутньою на тій першій (але не останній) військовій месі бундесверу, що її 10 жовтня 1956 року відправив у кельнській церкві св. Гереона кардинал Фрінгс? Авт. заявляє: ні. Він не бачить там Лені. А. він там бачить, навіть і діток-«янголяток», але тільки не Лені. Де він іще бачить Алоїза, то це на обкладинках ілюстрованих журналів. Він — тобто авт.— бачить А. також військовим аташе у Вашінгтоні чи навіть у Мадріді, але ніде він не бачить Лені, а в товаристві славних панів Наннена та Вайдемана й поготів. Може, авт. просто бракує зорової уяви, що він бачить А. скрізь, а Лені — ніде; й навіть її дітей бачить, а саму її — ні? Звичайно, зорова уява авт. розвинена дуже погано, але чому ж