Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » раКУРС 📚 - Українською

Читати книгу - "раКУРС"

526
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "раКУРС" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 90
Перейти на сторінку:
годую собак і відпускаю з прив’язі, принаймні так тварина отримує невеликий шанс на життя.

— Солю, сонечко, признайся, тобі тяжко?

— Дуже! Так іноді буває тяжко, що думаю: усе, більше не витримаю, зламаюсь, а потім… Потім думаю про старих. На їхньому місці міг бути кожен із нас. Ми завжди повинні залишатися людьми, що б із нами не тра…

Зв’язок обірвався. Спробувала телефонувати — нема зв’язку. Я довго сиділа в прострації. У голові не вкладалося, як наша маленька, худенька, як тростинка, Соля ходить під обстрілами, допомагаючи стареньким, як носить важкі сумки по квартирах, миє та обпирає чужих, незнайомих їй людей, але ж людей! Яких покинули рідні. Намагаюсь уявити, як її тендітні пальчики, самою природою створені для музики, готують їжу на багатті у дворі та відпускають із прив’язі собак. Соля пішла на пожертву заради інших, і її вже не спинити. Так буде до того часу, поки звільнять місто. А я сиджу тут, сита, здорова, повна енергії та сили!

Я зайшла в кімнату до донечки, торкнулася долонею її лобика — уже не такий гарячий. Дуже-дуже її люблю, але терези після розмови із сестрою переважили в один бік. Я маю піти в батальйон «Айдар». Заради того, щоб жахіття в моєму Луганську швидше скінчилися. Заради Солі. Узяти в руки зброю, щоб бути справжньою матір’ю для своїх дітей.

Євген

Усе йшло добре, і я вже почав ходити, спираючись на паличку, коли рана почала гноїтися. Довелося її чистити й доліковуватися. Зміг зв’язатися з Антоном, і друг аж запищав від радості, коли почув мій голос.

— Женько, дідько тебе забрав би! — радісно заволав він. — Налякав мене своєю хворобою! Дзвонив лікареві твоєму, а він, скотина така, каже: «Не можу гарантувати, що хворий виживе». Так я йому в три поверхи матів нагнув, сказав, що козаки приїдуть розбиратися, якщо з нашим другом трапиться біда. Ну як ти зараз?

— Краще не буває.

— Ти ж у курсі, що тобі не можна сюди повертатися? — уже стишеним голосом спитав Антон.

— Так. І це надовго?

— А грець їх знає! Може, перебісяться командири й передумають. Якби наших так багато не полягло в рейді на Попасну, то, може, усе було б у нормі, а так вийшло, що пішли не всі, місто довелося здати, тож і був наказ визнати всіх ворогами й оголосити в розшук.

— Зараз як у Первомайці?

— Гаряче, якщо одним словом, але ми тримаємося.

— Молодці! — сказав я й подякував за допомогу моїй матері та за попередження, а потім виклав своє прохання: — Антоне, ти зможеш сходити в лікарню й у медпрацівників конкретно спитати про Любу?

— Дізнатися, де вона зараз?

— Так.

— Зможу! Для тебе я все зроблю! — пообіцяв він.

Антон мав зателефонувати години за дві. Щоб швидше минув час очікування, я спробував подзвонити матері — і мені пощастило.

— А я сьогодні на дачі, — заявила мати. — Учора було тихо, і сьогодні зранку, тож я й поїхала.

— Мамо, навіщо так ризикувати?! — обурився я. — Обстріли можуть початися будь-коли, а ти не вдома! Навіщо тобі та дача?!

— Женю, ти не гарячкуй, — спокійно сказала мати. — Де мені брати харчі й за що? А тут усього повно, саме проситься в руки! Картопля, помідори, яблука, зелень — усе. Зараз швиденько наберу й поїду додому. Ще й кілька баночок помідорів на зиму зможу закрити. Узимку будемо їсти.

— Та чи будемо? Я ж не знаю, коли зможу повернутись у місто. Знаєш, що я подумав? Може, тобі виїхати з Первомайки?

— Куди, сину?

— Можна в Сєвєродонецьк, там зараз спокійно, не стріляють, а коли все скінчиться, повернутися додому, — запропонував я.

— Покинути все й кудись їхати? Куди я повернуся? У порожню квартиру? Та й житло не зможу винайняти за свою пенсію. І чи є сенс виїжджати туди, куди ти не зможеш приїхати? Ні, я буду тебе чекати вдома, — невесело сказала мати й додала: — Я все думаю, чи не помилилися ми, коли пішли на референдум? Коли захотіли відокремитись і жити у своїй республіці?

— Мамо, не треба розкисати! — підбадьорив я її. — Свобода легко нікому не дається. Незабаром усе скінчиться, і життя стане кращим, ніж було до війни.

— Уже мало віриться, — важко зітхнула мати. — Чула, що вже загинуло близько семисот мирних жителів. Тепер їм уже не потрібна свобода.

Мати спитала, чому я так довго перебуваю на лікуванні. Не став розказувати, що чистили рану, сказав, що проходжу курс реабілітації.

— Я хочу приїхати до тебе, — сказала вона.

— Не вигадуй. Тут також стріляють.

— Коли тебе випишуть, куди підеш?

— Залишусь у Луганську, буду воювати разом із Юрком, — сказав я про те, про що вже прийняв для себе рішення.

— Знову воювати?

— Тут не так небезпечно, як у

1 ... 41 42 43 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «раКУРС», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "раКУРС"