Читати книгу - "Розстрільний календар"

На кіностудії добре знають, що автором сценарію був Аркадій Добровольський, але як виправити публічну несправедливість у титрах, невідомо, бо в архівах зберігаються документи... лише з 1946 року.32

Горобець Олександр. Co komu do tego? // ЛІГА. Блоги. — 2015. — 26 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/hBKJUY

Горобець Олександр. Жінка, перед якою Аркадій Добровольський став навколішки... // Gazeta.ua. — 2015. — 21 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/CWcY0x

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/aoK8oI

...поруч з відвертою контрреволюційною вилазкою таких поетів, як Фомін, до радянської літератури приносять свій ворожий крам, старанно маскуючись та пристосовуючись, типово буржуазні поети, наприклад Марко Вороний, для якого наша класова боротьба є не що інше, як гра в футбол, а всесвіт — площадка для гри... Насмішкам класового ворога над героїчною боротьбою пролетарської революції треба покласти край, викриваючи й жорстоко б’ючи знахабнілу буржуазну молодь, що маскуючись пролазить інколи до літератури!

Зі статті Миколи Шеремета у «Літературній газеті» від 23 березня 1932 року

Органи НКВС УСРР прийшли за Марком Вороним 19 березня 1935 року, прямісінько на день народження. Поета заарештували в Києві, куди він повернувся з Москви.

Поет проходив у справі «групи Зерова», що нібито готувала низку терористичних актів і план повалення радянської влади в Україні.

Співробітникам НКВС необхідно було «розкрутити» справу та втягнути до неї якнайбільше людей. Ходили чутки, що у будівлях, де допитували свідків та фігурантів справ, вмикали гучно музику, аби не було чути криків.

Марко Вороний «начал говорить искренне» 10 квітня 1935 року. За кілька днів у матеріалах справи з’явився документ з таким текстом: «Заявляю о том, что со дня моего ареста 19 марта 1935 г. в течение 20 суток, уже находясь в стенах НКВД, я вел себя как предатель, как классовый враг, ни одного слова правды не говорил, но с 8 апреля я решил еще раз навсегда порвать с моим националистическим прошлым и начал говорить искренне, ничего о себе не утаивал, отдавал всего себя, какой я есть, на руки пролетарского правосудия. И с указанного времени ни одного слова лжи мной не было сказано».

1—4 лютого 1936 року закрите судове засідання Військового трибуналу Київського військового округу засудило Марка Вороного до 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. Під час ув’язнення Марко Вороний відмовлявся від зізнань і просив переглянути справу. 9 жовтня 1937 року його засудили до розстрілу згідно з постановою Особливої трійки Управління НКВС СРСР Ленінградської області. Розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

23 січня 1959 року обидва вироки стосовно Марка Вороного ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР було скасовано, справу припинено за відсутністю складу злочину. Колишній співробітник НКВС УРСР слідчий Овчинников за порушення соціалістичної законності був засуджений, а його «колега» Літман звільнений з органів держбезпеки за фальсифікацію матеріалів слідства.

Замятін Андрій. Червоний терор як інструмент знищення ворожих соціальних груп // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 15 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/PK4llp

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/DeAYJZ

Марко Вороний. Біографія. Режим доступу: https://goo.gl/ 1ii9QB

Хореографа, який розробив метод розшифровки танцю на папері, постановили заарештувати 23 грудня 1937 року за «тероризм, шпигунство на користь Польщі і контрреволюційну діяльність». Раніше його двічі намагалися засудити за підозрою в приналежності до міфічної «Спілки визволення України», але за відсутні­стю доказів відпускали.

Слідчі намагалися змусити Верховинця зізнатись в активній боротьбі проти радянської влади, але, крім сумнівної організації виступів у 1919 році, нічого суттєвого у біографії мистецтвознавця знайти не змогли.

Василя Верховинця годинами допитували, аби він зізнався у тому, чого не робив. Аж раптом когось зі слідчих осяяла ідея. З 1928 до 1930 року хореограф був керівником гуртків у Харківському музично-драматичному інституті та Харківській окружній капелі «Чумак», згодом — балетмейстром у Харківському музичному театрі, а у Полтаві разом із дружиною Євдокією Долею заснував перший в Україні жіночий вокально-хореографічний ансамбль «Жінхоранс». Ці три важливі події співробітник НКВС склав по-своєму: вигадав повстанську організацію, яку нібито створив і очолив Верховинець, а гастролі та художня діяльність йому були потрібні як прикриття зв’язку із харківськими революціонерами.

Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР засудила Василя Верховинця до найвищої міри покарання. Хореографа розстріляли наступного дня.

Василя Верховинця реабілітували 25 квітня 1958 року.

Безсмертний-Анзіміров Андрій. Василь Верховинець // День: Україна Incognita. — 2015. — 5 січня. Режим доступу: https://goo.gl/ZFquLL

Верховинець (Костів) Василь Миколайович https://goo.gl/ 50AMc1

Чародій танцю: До 130-річчя від дня народження Василя Верховинця // Долинська центральна районна бібліотека: [Електрон­ний ресурс]. Режим доступу:https://goo.gl/nONa2g 12 квітня 1920 року застрелився головний отаман Холодноярської республіки Василь Чучупак33

12 квітня 1920 року холодноярські отамани з’їхалися на нараду на хутір Кресельці (нині у складі села Мельники) при дорозі на Мотронинський монастир, котрий у 1918—1922 рр. був осередком українського повстанського руху на чолі з братами Чучупаками — Василем і Петром. Метою зборів було визначення дати повстання проти Совєтів.

Спочатку для самооборони Чучупаки організували свою родину — дядьків, братів, друзів. За братами та їхніми найближчими пішли й інші — односельчани з Мельників, мешканці Головківки, Медведівки, Зам’ятниці, Грушківки, Жаботина, Матвіївки та інших сіл. Згодом відділ самооборони Василя Чучупака переріс у полк гайдамаків Холодного Яру.

Про зустріч отаманів, призначену на 12 квітня, чекістам донесли, тож була влаштована пастка: ч. 21-ї бригади 7-ї дивізії Червоної армії вийшли з лісу до Мельників і напали на загін Чучупака. Потрапивши в оточення, отаман застрелився, щоб не опинитися у полоні.

Чекісти «з радощів» били вже