Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Риб’ячі діти 📚 - Українською

Читати книгу - "Риб’ячі діти"

386
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Риб’ячі діти" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 70
Перейти на сторінку:
веселий, мигдалевидний розріз очей. Красуня, що казати.

– Чекай, Вікусю, тут десь твоя клієнтка бігала: біла така, довга, як банний рушник. Та де ж вона, тільки-но ось тут сиділа, озиралася на вхід.

– Біла і довга? А вона сама сиділа, без маленького рудого песика, волохатого такого?

– Сама.

– Значить, не та. Пам’ятаєш, я тобі розповідала, як Чарлік пропав – побіг за білим довгим собакою – і все, так і не повернувся.

– Може, він його на хазяйстві залишив, а сама пішов їжу добувати? Ну, то таке, – Микола Степанович став серйозним, і в очах у нього причаїлися сум і сумнів. – Нам час. Ти чому на шпильках, Вікусю, я ж просив надягнути зручне взуття!

– Дідусю, я – професійна виконавиця бальних танців, тож маю тримати марку, і на підборах почуваюся навіть упевненіше, ніж у кедах, ходімо! – і обережно, наче вагаючись, йти чи ні, поставила струнку довгу ногу на східці церкви.

19. Східці

Якщо щось потрібно ускладнити (раптом у вас виникне така ідея), то це легко можна організувати в іншому, наступному, якому-небудь другому або третьому житті, якщо такі у вас, звісно, ще будуть. А в теперішньому – все просто: якщо ти йдеш вниз, то східці ведуть донизу; якщо піднімаєшся догори, значить, і східці ведуть нагору. Тобто все однозначно: східці ведуть або догори, або донизу, і неможливо одночасно рухатися в обидвох напрямках.

Але як визначитись, як достеменно дізнатися, куди ведуть східці, коли ними одночасно користуються декілька людей? Тобто, наприклад, коли ви піднімаєтесь нагору, а хтось у цей час іде вниз? Що відбувається зі східцями в ту мить, коли одна людина йде нагору, друга – вниз, а третя – нікуди не рухається? Куди ведуть східці в цей час?

«Ба, – скаже хтось допитливий, – та це ж зрозуміло навіть малюку: східці можуть вести куди завгодно – і нагору, і донизу, і взагалі – не вести зовсім нікуди, тобто вони існують самі по собі, як текст, як об’єктивна даність!»

Але текст – то текст, а східці – то східці, і схожі вони хіба що тим, що ніколи не вгадаєш, кого і куди вони зрештою заведуть. Бо ніколи не знаєш, куди ведуть східці саме зараз – коли ти сунеш донизу, а сорок вісім людей йдуть тобі назустріч; так само, як і ніколи не дізнаєшся, до яких саме дій або слів спонукає один і той самий текст сорока восьми різних людей, що тільки-но його прочитали. Найнебезпечніші тексти – це ті, які викликають одностайну реакцію людей, що йдуть в одному напрямку, хоч догори, хоч униз – неважливо, бо, як правило, всі ті, хто йдуть їм назустріч, беруться в кращому випадку в полон, а в гіршому – втрачають можливість взагалі кудись іти. Як свідчить історична практика, такі одностайні східці різко обриваються десь поміж восьмим і сьомим поверхами над безглуздою порожнечею, яку вкрай складно назвати запізнілим прозрінням…

Але ти просто маєш іти, а все інше владнається, ось що. І східці – нехай навіть назустріч мчать по них тисяча буйволів – завжди вестимуть тебе туди, до чого ти прагнеш, головне – читати і не зупинятись. Так має бути, навіть коли ти застигнеш на них в багатозначній нерухомості, віддаючи на відкуп східцям і текстам всі теперішні та майбутні дії – і лише спостерігатимеш за натовпом навколо. Тому що потрібно зрозуміти найголовніше – зараз ні з ким не можна домовитись із приводу того, куди ведуть східці, з жодною людиною. Хіба що на досить короткий термін, десь поміж першою та третьою сходинкою, залишаючись поза межами (кон)тексту.

20. Церква

– А звідки ти знаєш, що на дзвіниці є тріщина? – запитує у діда Вікторія, зав’язуючи на голові хустку, коли вони, вдихаючи запах воску і ладану, заходять всередину.

– А одна жінка з виконкому сказала. Вона ту тріщину в бінокль бачила.

– А ця жінка хіба не може тобі описати все детально?

– Вона там більше не працює.

– А ми хіба не можемо так само – у бінокль?

– Тріщину видно лише з вікна жіночого туалету мерії, так що навіть добре, що ти маєш такі підбори.

Вікторія мить замислено дивиться на діда і усміхається:

– Так ось що ти задумав! – здогадується.

– Так, дівонько моя, саме так: ми зараз оглянемо дзвіницю, якщо пустять, звісно, а завтра ти мусиш піти до мерії, знайти жіночий туалет, він на п’ятому поверсі, й – ось тобі бінокль! – прискіпливо роздивитись дзвіницю і зняти на камеру. Не хвилюйся, я про все подбав – записав тебе на другу годину пополудні на особистий прийом до мера, тема зустрічі – «Жорстокі методи знищення бродячих псів». Так що алібі тобі забезпечено. Ну як, гарно я все облаштував?

– Дідусь, ти просто геній, тобі б у розвідці служити!

Ще кілька тижнів тому візит Миколи Степановича до церкви Воскресіння видавався неможливим – через конфлікт із колишнім настоятелем Трифілієм. Після отця Митрофана, спокійного освіченого чоловіка, з яким краєзнавець мав теплі товариські стосунки і приємні бесіди з історії краю, йому важко було сприйняти нового настоятеля, який одразу ж підняв плату за всі ритуальні послуги і встановив у приході жорстку ієрархію. Трифілій і чути нічого не хотів про якісь там дослідження, роботу краєзнавця в церковній бібліотеці, й усі свої зусилля

1 ... 41 42 43 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Риб’ячі діти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Риб’ячі діти"