Читати книгу - "Троє на Місяці"

— Ну, коли Капітан розбирав Друга, то ти замотував і складав. Граматик якийсь час безмовно дивився на деталі, добуті з Друга. Потім зіскочив з крісла, узяв згортки.

— Синтезатор мови… — сказав він, і йому раптом забракувала повітря. — Це ж Друг… — і знову не зміг закінчити речення. По щоках у нього потекли сльози.

У Незнайка теж заблищали краплини в очах. Адже це Друг врятував його. Якби не Друг, то хтозна, чи й дістався б він до свого корабля, коли тікав з полону. Може б, і досі сидів на тому каменіг задихнувшись від нестачі повітря в скафандрі.

Капітан відірвав очі від ілюмінатора й спантеличено втупився в Граматика.

— Чого ти? — запитав він.

— Друг до останку думав про нас, — стримуючи сльози, промовив Граматик. — Він прощався з нами, в електронній системі склав останнє речення й передав на синтезатор мови, але не встиг запустити його. Синтезатор сам запустився, без Друга, коли він, може, вже загинув. “Хлопці, бувайте”. Прощай, наш добрий песику.

— Так от звідки голос Друга, — стукнув себе долонею по лобі Капітан. — Це ж синтезатор мови спрацював… Ти кажеш, щось дзенькнуло в харчовій комірці? — звернувся він до Незнайка.

— Так, щось дзенькнуло. І відразу ж заговорив Друг, тобто не він, а його голос…

— Ти теж відчув, що корабель хитнувся? — запитав Капітан у Граматика.

— Мені здалося, ніби я втрачаю рівновагу, мовби закрутилася голова. Але це тривало тільки мить. І відразу голос Друга…

— І в мене було таке враження, наче корабель гойднувся. Мабуть, Друг саме підірвав себе, і хвиля, що покотилася Місяцем, ледь штовхнула наш корабель, а від цього в синтезаторі мови увімкнувся механізм творення звуків. Друг ще востаннє обізвався до нас… — Капітан обернувся до ілюмінатора і непомітним рухом протер очі.

Граматик позапаковував деталі, які залишились від Друга, і сховав їх. На Землі вони обов’язково відновлять свого доброго Друга. І ці деталі пригодяться.

Хлопці повмощувалися спати. Капітан залишився сам біля ілюмінатора.

“І чого це люди тратять хтозна-скільки зусиль, і коштів, і знань, навіть ризикують життям, щоб відібрати щось в інших людей? — вертілося в його голові. — Чи не краще було б цю енергію спрямувати на те, щоб жити з злагоді з природою? Скільки б можна було зробити! Той же Гарріс зі своїми роботами міг би обладнати на Місяці космодром. Міг би тут збудувати обсерваторії, оранжереї, приміщення для дослідників. Так ні, виліз аж на Місяць, щоб сплюндрувати, знівечити Землю, повбивати моїх тата й маму, Оксану, товаришів, людей… Заради того, щоб побряжчати в долонях золотом, погратися діамантами…”

Капітан аж кулаком замахнувся від обурення.

Скільки ще таємниць приховано в космосі! Може, й отут, під місячною корою, розсипані алмази, лежить золото, як звичайнісінький тобі метал. Хоча навряд. Але у Всесвіті повинні десь бути й такі планети, де алмазні камені валяються під ногами, як сміття, а золотою галькою вкрите дно річок та морів. І з них ніякої користі нема, нікому вони не потрібні. Навіть як будівельний матеріал не годяться. Хіба що діти граються ними в крем’яхи, якщо там живуть розумні істоти.

Треба летіти на інші планети, досліджувати їх, проникати в таємниці природи. Ось куди слід спрямовувати всі сили людського розуму, а не на те, щоб нищити одні одних.

А такі, як цей Гарріс, тількі відкидають людство назад до печерних часів. Егоїст нещасний! Вчений злочинець!..

“А що, як Другові не вдалося прорватися до нього на корабель? Отже, загроза не ліквідована…”

Капітан рішуче опустив забороло на шоломі, одяг рукавиці й тихесенько, щоб не розбудити хлопців, вийшов у шлюзову камеру. Не зоглядівся, як уже ступав місячною поверхнею. На диво, йому під ногами рідко траплялися камені, а якщо й траплялися, то він легко перестрибував через них. Мовби крила виросли.

Невдовзі з-за обрію показалися чотири гори. Від сонячного світла вони були аж білі. “А ще кажуть, що на Місяці все чорне, — подумалося йому. — Отже, четверта гора від Землі”.

Земля дивилася на нього приязно й підбадьорливо. І була вона якась наче більша, ніж звичайно, мовби пересунулася ближче до Місяця. Капітан ішов чимраз швидше.

Нарешті він обігнув четверту від Землі Білу гору, з-за якої перед ним виринула важка чорна ракета. Біля неї у місячному поросі лежав розчавлений Друг: боки зяяли пустотою, ноги пошкоджені. Тільки його добрі очі блищали непошкоджені.

Капітан поспішив до корабля, туди, де виднілися вхідні двері. Ллє перед ним погрозливо виріс циліндроголовий робот.

— Let me pass! — владним топом по-англійському наказав йому Капітан.

Але той не вступався з дороги. Стояв мов укопаний.

Тоді Капітан сказав перше-ліпше, що йому спало на думку:

— Come to the black-board!

Від цих слів робот злякано шарпнувся й помчав кудись за ракету. Капітан, не гаючи пі секунди, натиснув кнопку, вскочив у кабіну ліфта й поїхав нагору.

Ось і каюта піратського корабля. Капітан опинився віч-на-віч з найнебезпечнішим у світі злочинцем: перед ним у кріслі бундючно сидів той миршавий чоловічок з цапиною бородою, про якого з таким жахом розповідав Незнайко.

— Ви Джек Гарріс? — запитав Капітан.

— Так, я інженер Джек Гарріс, винахідник чистої пі-мезонної зброї.

— Своєю зброєю ви хочете знищити всіх людей Землі?

— Так, я хочу і знищу, бо я всесильний.

— Навіщо ви хочете це зробити?

— Коли я знищу людей, тоді будуть моїми все золото, все коштовне каміння і всі дитячі іграшки.

— Дайте відповідь ще на одне запитання. Це під вашим керівництвом пірати пограбували космічну експедицію на Ганімед і трапспорти на Марс?

— Так. Мені потрібна була найновіша електроніка й бурове обладнання.

— Міжнародний суд у Страсбурзі виніс рішення про ваш арешт або знищення. Я оголошую вас арештованим, прошу одягти скафандр і йти за мпою. Ми доставимо вас на