Читати книгу - "Троє на Місяці"

— Ха-ха-ха! — розреготався чоловічок. — Бач, чого захотів! А таке бачив?

Він викинув уперед обидві руки, у яких зловісно зблиснули смертоносні бластери.

І — …

Коли(сь), усього (на) всього, (по)двоє, (аби)як, (по)просту, сяк(так), іти в(ночі), раз(у)раз, віч(на)віч, один(по)одному, танути по(волі), (аби)куди, (на)сухо, сам(на)сам, як(небудь), (на) жаль.

Ключ. Випиши підряд слова і словосполучення, у яких частина, взята в дужки, пишеться: 1) разом; 2) окремо; 3) через два дефіси; 4) через один дефіс. З перших букв прочитаєш два слова.

Граматик і Незнайко вирішили пробиратися до піратського табору навпрошки. Спочатку вони йшли слідами, що їх залишили Капітан з Незнайком і Другом. Але далі сліди почали відхилятися все більше ліворуч, і вони тепер уже протоптували в місячному пилу свою стежку.

— То це я, коли тікав з полону, зайшов так далеко вбік? — аж сам собі не вірив Незнайко. — Я ж, здається, весь час орієнтувався на сонце.

— Коли людина йде без дороги, вона завжди збочує трохи ліворуч. А ти, навпаки, забрав праворуч, — здивувався Граматик, але вже через хвилину знайшов відповідь на цю загадку. — Ага, зрозуміло. Тебе зліва сліпило сонце, і ти мимоволі відвертав голову праворуч. А куди голова веде, туди й ноги йдуть.

— То, виходить, я міг і не потрапити на корабель, а піти кудись далі? — з запізнілим страхом запитав Незнайко.

— Але ж не пішов, — заспокоїв його Граматик.

— Це Друг врятував мене. Він привів до мене Капітана. Я, Граматику, хочу вам допомагати, коли ви будете робити нового Друга. Правда ж, я зможу навчитися так, як ви, щоб усе знати і вміти? — з надією в голосі запитав Незнайко.

— Чом не зможеш? Зможеш, — упевнено заявив Граматик. — Людина все зможе, аби тільки дуже захотіла. Тобі для цього треба буде спочатку навчитися швидко читати — починатимеш на невеликих текстах, а потім перейдеш на більші. Якщо довший час потренуєшся, то навчишся обов’язково. А коли швидко читаєш, тоді вже й легко вчити всі інші предмети.

Незнайко важко зітхнув. І наліг на ноги, щоб не відстати від Граматика.

— І завжди треба читати уважно, — вів далі Граматик, — нічого не пропускати, в усе вдумуватися. А то дехто прочитає, наприклад, що після б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї ставиться апостроф, — і на цьому заспокоюється. Але ж апостроф між цими буквами не завжди ставиться. І на це є своє правило… Або прочитає, що таке дієприкметник, а на те, що пасивні дієприкметники завжди пишуться з одним н, і не зверне уваги. Читати — це все одно, що йти в розвідку: треба все помічати, все запам’ятовувати. Тільки тоді буде користь з читання.

— У мене найгірші справи з математикою. І інформатика не дається, — несміливо поскаржився Незнайко. — Якби мені це підігнати.

— Коли повернемося додому, я тобі допоможу, — пообіцяв Граматик. — Але спочатку візьмемося за мову, бо без доброго знання мови ніяку іншу науку засвоїти не можна. Мова — основа всякого мислення.

Якийсь час вони йшли мовчки. На обрії перед ними здіймалися чотири гори, за які їм треба було заглянути, щоб розвідати, що там діється. Праворуч від них м’яко світилося кружало рідної Землі.

— Це правду казав Капітан, що ми скоро летимо додому? — перший порушив мовчанку Незнайко.

— Мусимо летіти, бо все вже кінчається: і повітря, і вода, і харчі, — із жалем промовив Граматик. — А ми ще так мало зробили, навіть Місяця як слід не оглянули. І все через піратів.

— А я вже досить набувся на Місяці. Він гарний тільки тоді, коли з Землі на нього дивишся. Не подобається мені тут, — признався Незнайко. — Хоч би тобі якась травинка. Нема нічого. І сонце, мовби хто прип’яв його, стоїть на місці — не заходить і не сходить. І брьохатися по цьому слизькому попелі важко.

— А ти гадав, що тут як на Чорному морі в Скадовську? Ще й черепашки хотів збирати.

— Назбирав я трохи камінців, та й ті витрусилися з кишені, коли людолов ніс мене. Нецікаве тут каміння, кострубате, сіре якесь.

Незнайко, який спочатку ще мав силу йти поруч з Граматиком, тепер почав відставати. І він мимоволі скошував очі на плакат, що висів на Граматиковій спині. Такі плакати висіли й на ньому — спереду й ззаду. На них англійською мовою було написано “Let alone”, тобто “Залиши в спокої”. Це Капітан з Граматиком таке вигадали. Мовляв, роботи прочитають і не будуть зачіпати їх. Може, й так… Але все одно треба гав не ловити, щоб часом не попастися на аркан.

А до пагорбів було вже рукою подати. Принаймні так здавалося, бо кожен камінчик, кожна тріщина на них вирізнялися мов на долоні. Іноді здавалося: простягни руку — і доторкнешся до них. Насправді ж іти до них було ще з півкілометра.

— Може, відпочинемо під цим каменем? — попросився Незнайко.

— Гаразд, — погодився Граматик.

Граматик оглянувся назад. Корабля вже не було видно. Перевів погляд на Незнайка: лоб у нього був аж мокрий від поту.

— Сідай у тінь, — порадив йому Граматик. — Перепочинемо й розійдемося. Ти підеш праворуч, пройдеш між першою і другою горами і, як ми вже домовилися, розвідаєш, що роблять роботи, скільки їх, чи й далі готують променеву гармату, оту схожу, як ти казав, на велетенський казан споруду. А я піду ліворуч, огляну їхню ракету. Зустрінемося знову коло цього каменя, — Граматик подивився на годинник, — рівно через сорок п’ять хвилин. Чекаємо один одного п’ятнадцять хвилин. Якщо хтось за цей час не повернеться, все одно йдемо до свого корабля, щоб розповісти про все, що побачили, Капітанові. Зрозуміло?

— Зрозуміло.

— Тоді бувай. І не засиджуйся в тіні, бо тут мороз сягає до ста градусів.

Незнайко неохоче підвівся й пішов у своєму напрямку. Граматик подався ліворуч.

Граматик вирішив зайти