Читати книгу - "Кам’яне яйце"

— Ясна річ.

— Якщо Джозеф Девіс поведеться гідно, а ми сподіваємося, що саме так і буде, то цей конверт ти повернеш мені. І ми тоді просто забудемо з тобою про все — і про цю нашу розмову, і про зміст цих матеріалів. За твою згоду допомогти належить королівська, як на мене, винагорода, — Артур дістав з бічної кишені чек і простягнув його Хенкові.

Той уважно подивився, і брови його звелися.

— Спасибі.

— Але якщо виникне потреба, то ти відразу, негайно, терміново, тієї ж миті ці матеріали обнародуєш. Уважно ознайомся з текстом. Якщо справді виникне потреба, то в тебе не буде й хвилини на читання. А ти мусиш знати, про що тут ідеться.

— А яким чином ці документи потрапили до мене?

— Ти знаєш Сігну Конрад?

— Так. Ми з нею і з Джозефом разом учились.

— Отож. І зараз ви часто зустрічаєтесь. Нам це дуже подобається, що ви часто зустрічаєтесь… Скажу більше, я знаю, що Сігна тобі не байдужа… — Артур розсміявся. — Та й кого може залишити байдужим таке юне курчатко? До речі, якщо захочеш, це; в плані своєрідного додатка до твого сьогоднішнього гонорару, то я міг би посприяти, щоб вона була… прихильнішою до тебе… Знаєш, я не бог, я не можу тобі обіцяти, що вона втюриться в тебе так, як це буває в кіно, але принаймні не відмовиться переспати пару разів… Домовились?

— Спасибі, — розчулено пробелькотів Хенк. — Але ж, окрім того, що Сігна Конрад — наречена Джозефа…

— Помовч. Слухай. Ми знайдемо надійний спосіб передати Сігні пакунок від Джозефа, але він обов’язково потрапить до твоїх рук при належній кількості свідків, і ти вже сам потурбуєшся, щоб він у тебе й залишився. Той конверт, що потрапить до тебе, міститиме аркуші чистого паперу. Це на той випадок, якщо з якихось причин конверт не утримається в твоїх руках. А справжні матеріали вже в тебе.

— Так…

— Гадаю, тобі не треба пояснювати, чому цей конверт не повинен потрапляти Сігні Конрад?

— Вона — наречена Джозефа. Вона може просто знищити будь-які матеріали, що його компрометують… Це я розумію… Але, якщо ці матеріали зараз у ваших руках, то чи не простіше…

— Ні, Хенк, не простіше. Ти сьогодні забагато випив, і в тебе кепсько варить голова. І, врешті, свого часу ми з тобою домовились, що ставити запитання буду переважно я, а від тебе чекатиму відповідей та діяльності.

— Пробач, Артуре. Але я просто хотів дещо уточнити для себе.

— Зараз я підвезу тебе до твого будинку. Тобі треба буде гарно відіспатися. Завтра зустрінемось і продовжимо розмову. Але будь тверезим. Конверт відразу поклади в сейф.

— Добре. Спасибі, Артуре. Велике спасибі…

За вікнами машини пролітали яскраві неонові пейзажі. В небі хрипко просичали, виймаючи душу, швидкісні винищувачі.

«Ми солдати, пане генерал.

Ми — сини свободи підневільні.

Ми збагнули — так а чи не так:

діють закони вільного падіння».

(Зі щоденника Констанція Девіса)

Генерал Девіс і полковник Форест ходили серед буйноцвіття квітів, трав і декоративних дерев під високим куполом прозорого штучного неба.

Невелика оаза серед безмежної брунатної пустелі, відокремлена від усього довколишнього ажурним склепінням.

Вони вийшли до невеликого озера. На березі, майже біля самої води, — декілька дерев. Дві розлогі верби, каштан і три стрункі тополі. А на кожному дереві — свій птах. На повний голос звучав прекрасний хор. Невеликі, майстерно зроблені птахи виповнювали простір художнім щебетом, як тільки до дерев наближалися люди.

— Можете не хвилюватися, пане генерал. Врешті, справа безпеки — то моя робота. За будь-яких обставин ми з вами вийдемо сухими з води. Сухими й чистими. До речі, — полковник лукаво усміхнувся, — вам більше не дзвонив Сіріус?

— Дзвонив. Кілька разів зранку. Просив, аби я дав йому похмелитися.

— Справді? — підтримав серйозний тон полковник. — І як же ви з ним повелися? Яке рішення прийняли?

— Я послав його під три чорти!

— Правильно зробили, пане генерал. Хронічно непрохмелений Сіріус не зможе заподіяти нам ніякісінької шкоди… В нього руки тремтітимуть. Чи що там може тремтіти у сіріусів? Ха-ха… Але якщо серйозно? Я особисто нічого не можу збагнути. Та й у вас, пане генерал, бачу, немає конкретної версії.

— Фред, я дуже прошу тебе, знайди спосіб якось усунути Джозефа від цього польоту. Я передчуваю біду. Фред, ти мусиш погодитися, моя інтуїція мене ще ніколи не зраджувала. Я передчуваю невідворотну біду. А особа Сіріуса залишається для мене суцільною загадкою…

— Я розумію вас, пане генерал. Але навіщо вам випробовувати власну долю? Ви ж самі знаєте, що відмовити Джозефа від цього польоту практично неможливо… А вас особисто, генерале, це повністю оберігає від будь-яких підозр.

— Ти собі забагато дозволяєш, Фред.

— Я дозволяю собі рівно стільки, скільки дозволяє мені моє нинішнє положення. І ви це прекрасно розумієте, генерале.

— Якщо Джозеф загине…

— Все в руках Божих! Ми з вами солдати, пане генерал.

«Старезний ситий Кіт

веде подвійну гру…

Старезна пані Гра

веде котів на повідку».

(Зі щоденника Констанція Девіса)

Вже давно перейшло за північ. Сігна й Хенк знову сиділи у звичному шалі голосної музики. Затято виводив свою партію саксофон. Раптом Сігна поглянула на годинник.

— Ой, пробач. Я обіцяла зателефонувати. Я скоро повернусь. Чекай. — І вона майже вибігла з невеликої прокуреної зали, обминаючи кількох танцюючих.

Сігна розхвилювалась. Вона спізнилася на три хвилини. Артур вже чекає. А це погано. До Артура не варто запізнюватись. Ніколи не варто запізнюватись до тих, котрі гарно платять.

Машину вона