Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Кут паралельності 📚 - Українською

Читати книгу - "Кут паралельності"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кут паралельності" автора Олександр Костянтинович Тесленко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 56
Перейти на сторінку:
жахи, — Чебрик лише усміхнувся, він не сказав, що минулого тижня вже був у тій печері з Фоліаною.

— А ти гусінь бачив, тату? Ото жах!

Батько голосно сміявся.

— Давно хотів сам показати тобі Землю… І той будинок, в котрому жили мої батьки… Але на роботі так багато справ…

Батько раптом спохмурнів, щось його засмутило чи просто він занурився у спогади.

— Тату, про що ти думаєш?


КРИЛА

Ми приземлилися надвечір. Багряне око дивилося на нас з-під ультрамаринової хмари, химерно освітлюючи нашу спортивну міжпланетну авієтку, рудий килимок степового вишару і довгий ряд одноповерхових котеджів, що. вишикувались на межі степу й лісу.

— Тату, це Сонце? — син зістрибнув на землю і мружився, дивлячись на червону кулю на заході.

— Сонце.

— Яке велике і красиве.

Син не звик бачити Сонце так близько.

— Тату, ми заночуємо на Землі?

— Сподіваюсь.

Була рання весна. Певно, кілька годин тому пройшов дощ, бо виблискували калюжі. А втім, небо вже було безхмарне, лиш на обрії простягалися дві ультрамаринові смуги. Вже більше року я не був на Землі. Але зараз хочу розповісти не про те, з якою насолодою вдихав я пахощі весняної землі.

Ми з сином пішли до будинків, до сьомого, як рахувати від правого краю лісу (так повідомляв у листі Ален), котеджу під оранжевою пдастиковою шапинкою даху..

— Ти на Землі народився, тату, — ніби запитав, але водночас ствердив син. — Але не тут.

— Що не тут? — Я думав про своє.

— Народився не тут. Ти народився у великому місті, — розповідав мені син. — Колись мої бабуся та дідусь жили на Землі у великому місті Білозері. Правда? І колись на Землі народився ти, тату. Правда?

— Так, сину.

Ми підійшли до низького Парканчика з вічнозеленого мутанта сріблястої берези і, переступивши його, вийшли на тверде і сухе ситалове покриття доріжки, що вела до будинку. На порозі нас зустрів Рябий, великий і вже старий пес. Він супроводив нас до вітальні, де за великим круглим столом побачили Алена Орна з дочкою. Вони гортали якийсь кольоровий альбом. Ще місяць тому Ален очолював Інканський Центр метакаскадних синтезів. На Інкані ми з ним були сусідами, приятелювали. В Алена на роботі сталося нещастя — загинуло троє його друзів. Ніби й не було Аленової вини у тому, але те його мучило. Він залишив роботу, прилетів на Землю і виношував плани — як почати життя спочатку? Так принаймні він писав у листі до мене. Він оселився в цьому котеджі разом з донькою. Дружина залишилася на Інкані. Подейкували, що непорозуміння з дружиною навіть зіграли якусь роль у тій трагічній історії.

Та, мабуть, то були просто плітки. Я не запитував Алена про подробиці. Я знав — йому боляче згадувати. Ален не відразу помітив нас.

— Куди це ти ходив? — запитав Рябого, що зайшов до кімнати і сів біля нього, висолопивши довгого червоного язика.

Рябий у відповідь солодко позіхнув і показав на нас поглядом, але Орн не дивився на Рябого, тож і не зрозумів його безсловесної відповіді.

— Ти неуважна, Ксі, — мовив повчально до доньки. — Мені це не подобається. Ось поглянь сюди, тут намальовано…

— Прилетів дядя Антін з Чебриком! — дзвінко вигукнула Ксеня.

Ален нарешті побачив нас. Чомусь вирішив удати із себе ображеного, про якого забули друзі, та на обличчі в нього засяяла посмішка:

— Нарешті хтось згадав про мене.

Ален швидко зрозумів, що не впорається із роллю ображеного, і кинувся до мене з обіймами.

Нашвидкуруч зварив кави і приготував вечерю. Я впізнавав давнього приятеля. Ален ніколи не любив прислуги, навіть біокібернетичної. Завжди все робив сам.

Пили каву, смакували тістечками, дивними, смачними, певно, Аленового приготування. Він розпитував про Інкану, про мою работу в Центрі проблем довголіття, де я посів місце завідуючого лабораторією серцевих досліджень. Мовби випадково розмова час від часу поверталася до роботи Центру метакаскадних синтезів, і Ален кожного разу з удаваною байдужістю говорив:

— Врешті, мене то зовсім не обходить, — а потім знову щось запитував про свою колишню роботу.

Наші діти раптом здійняли галас — не поділили тістечка з червоними кремовими зірочками. Ален прикрикнув:

— Ксі, ти сидиш за столом з дорослими. Тобі вже скоро сім років. Краще покажи Чебрику репродукції і розкажи про них усе, що знаєш, — підсунув ближче до них великого альбома земного видавництва «Культура». Ален здавна цікавився стародавнім живописом. Я відразу пригадав це, прочитавши на обкладинці, — «Майстри живопису минулого. Ель Греко».

Ксеня після батькових слів споважніла, виповнилась дорослістю своїх аж семи років.

Узяла до рук альбома і почала розповідати Чебрику про земних художників, втаємничено закопилюючи губки, мовби розповідаючи казочку.

Ален удавав із себе безтурботного і навіть щасливого. Та я відчував його внутрішні гризоти.

Нарешті запитав:

— Не думаєш повернутися на Інкану?

— Навіщо?

— Я просто запитую. Перед відльотом заходив до твоєї Юліани…

Ален показав поглядом на Ксеню і подав мені знак, щоб говорив тихше:

— Вона й так зачасто згадує про неї. Цього місяця прилітала, то потім з тиждень тільки й питань, чи мама прилетить до нас назовсім. Тож як там вона без мене, не нудьгує?

— Не треба так. Вона розумна жінка. Я хочу сказати, вона не заслуговує на таке життя. Вона молода, красива, і вона любить

1 ... 41 42 43 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кут паралельності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кут паралельності"