Читати книгу - "Беззаперечна правда"

Мій наступний бій був проти Стіва Зоскі десятого березня в Колізеї Нассау. Зускі ніколи не доводилося програвати в жодному зі своїх попередніх боїв, але я зробив кілька аперкотів у третьому раунді й нокаутував його. Проте я не був вражений своїм виступом. Напередоні я впав зі сходів у своєму голубнику біля Камілли й порізав собі вухо. Зускі кілька разів ударив мене по вуху, і воно розпухло під час бою, вплинувши на мою рівновагу. У своєму інтерв’ю після бою я натякнув на свої інші проблеми.

– Мені не сподобався мій виступ, – сказав я Ренді Гордону, який освітлював бій. – У мене є багато особистих проблем, які я намагаюся подолати.

Кейтон пізніше сказав пресі, що я мав на увазі проблеми з дівчатами, але це була нісенітниця. Тоді у мене ще не було дівчини. Я просто був у депресії через те, що так багато моїх друзів із Браунсвіла було вбито. Це було варварство. Одні мої друзі вбивали інших за гроші.

Після бійки один із представників журі помітив у мене на вусі велику опухлість. Тож наступного дня Джиммі попросив спеціаліста оглянути моє вухо, той побачив, що хрящ мого вуха сильно інфікований і негайно відправив мене на перевірку до Моунт Сінай, що на Верхньому Іст-Сайді. Він хвилювався, що я можу втратити вухо, якщо його не лікувати. Мені сказали залишатися десять днів у госпіталі й прописали відвідувати два рази на день барокамеру, де мені в хрящ вводили антибіотики.

Лікарі з Маунт Синай сказали мені, що було б непогано виходити й дихати свіжим повітрям. Тож щодня після завершення мого другого лікувального сеансу о третій годині дня до мене приїздили Том Патті та близький друг мого дитинства Дюран і забирали мене на лімузині. Ми їхали разом на Таймс Сквер і тусувалися там, фотографуючись з усіма місцевими повіями й чуваками, які робили за гроші туристам фотографії з пітоном на шиї. Ми йшли в повний відрив і веселилися цілу ніч. О четвертій ранку я повертався назад до госпіталю, і медсестри починали біситися. «Це не готель, а госпіталь!» Коли я показав лікарям свої фотографії з повіями й пітоном, вони теж розлютилися. «Ні-ні, ми зовсім не мали на увазі, що ти маєш піти в загул на всю ніч. Ми мали на увазі піти вниз посидіти в Централ Парк, подивитись на пташок та білочок, подихати трохи свіжим повітрям».

Це було майже за два місяці до мого бою з Джеймсом Тіллісом на півночі штату Нью-Йорк. Коли настав час бою, я був не в формі через свою хворобу, а також через те, що занадто багато пив і веселився. Бій тривав десять важких раундів, і я був просто радий тому, що він закінчився. Один раз я збив його з ніг, і ця обставина, певно, змусила схилитися шальки терезів на мій бік, але він був найскладнішим моїм суперником, зі всіх, що зустрілись мені тоді. Він так мене відгамселив, що я навіть не міг ходити після того бою. Мені довелося залишитися в готелі. Я навіть не міг доїхати додому. Того вечора я дізнався, що таке справжня бійка. Кілька разів під час бою мені так сильно хотілося впасти, щоб хоч трохи перепочити, але я продовжував атакувати і утримувати його, намагаючись відновити дихання.

Наступного дня Джиммі Джейкобс перейшов до режиму штурму. Він сказав пресі: «Цей бій був для нього просто черговим бар’єром. Тепер же ми побачимо, на що він здатен насправді». Він умів майстерно маніпулювати пресою, не кажучи вже про просту публіку. Він і Кейтон організували рекламну кампанію, яка не мала собі рівних. Жоден актор у світі ніколи раніше не отримував такої уваги преси. Зараз це роблять усі, але тоді вони були справжніми новаторами.

Менше ніж за три тижні я бився в Гардені з Мітчем Гріном. Він був божевільним шибздиком. Він намагався завдати мені кривди ще до бою, сказавши кореспонденту Daily News, що я дев’ятнадцятирічний хлопець, який виглядає на сорок років. Коли Марв Альберт запитав мене, чи вдалося Гріну мене образити, я сказав: «Мітч Грін – хороший боєць, але його рівня красномовства не достатньо для того, щоб завдати мені болю. Отже, ні».

Це був мій перший бій на новому контракті з HBO, про який для мене подбали Джиммі й Кейтон. І це був справжній кайф – уперше битися на великій арені в Медісон-Сквер-Гарден. Утім, ви б про це не здогадалися з передматчевого інтерв’ю на каналі НВО. Коли мене запитали, чи насолоджуюся я всією увагою до мене, славою та багатством, я спохмурнів. «Люди не захотіли б опинитися на моєму місці. Вони кажуть, що я заробляю добрі гроші. Але якби їм довелося пройти через ті речі, через які проходжу я, вони б заплакали. Це так пригнічує. Усі чогось хочуть. Так само важко, як ти працюєш у тренажерному залі, люди працюють, намагаючись забрати у тебе твої гроші». Тут я говорив просто, як Кас. Ви могли б подумати, що я буду налаштований оптимістичніше, адже це був мій перший раз, коли я виступав хедлайнером у Гардені.

Грін був тоді шанованим бійцем. Він був чотириразовим чемпіоном Golden Gloves і залишався непереможеним доти, поки 1985 року не програв бій за титул чемпіона USBA Тревору Бербіку. Проте я знав, що поб’ю його, щойно вийшов на ринг. Я не відчував від нього жодної мені загрози. Боротьба йшла на відстані, але це було нормально. Після бою з Тіллісом я хотів навчитися почувати себе більш комфортно в бою на десять раундів. Я знав, що він не зможе заподіяти мені шкоди, і вирішив попрацювати над своєю витримкою. Я виграв кожен раунд, і це був не нудний бій. У якийсь момент я вибив йому з рота капу з містком і парою зубів у ньому. Він був гарно покараний. Я був настільки розслабленим, що між восьмим і дев’ятим раундами, коли Кевін буквально почав бурмотіти мені просто у вухо всілякі поради щодо того, що я маю бити сильніше, я злегка поцілував його.

Після бою я повернувся до свого звичайного зарозумілого я.

«Не хочу здатися егоїстом, але я дуже легко виграв цей бій. Я відмовляюсь бути побитим. Я нікому не дозволю встати у мене на шляху», –