Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Право на істину, Олег Костянтинович Романчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Право на істину, Олег Костянтинович Романчук"

224
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Право на істину" автора Олег Костянтинович Романчук. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:
команду набирає він сам. Власник “Гермеса” нічого проти такої оборудки не мав, тим паче, що корабель був застрахований. Виявляється, американець намірився шукати підводні скарби піратів і конкістадорів. З цією метою на борт “Гермеса” взяли підводний міні-човен з маніпуляторами — телекерований робот. Словом, наміри у шукачів, здавалося, були найсерйозніші. А здивувало мого приятеля ось що: “Гермес” взяв курс на Південну Атлантику, через два тижні його бачили в Пунта-Аренасі — чілійському порту в Магеллановій протоці.

— Так що ж здивувало вашого приятеля, Пабло? — Інтуїція підказувала мені, що я ось-ось ухоплюсь за ниточку, котра веде до розгадки.

— Фернандесу Карлуччі достеменно відомо, що в цих водах шукати скарби флібустьєрів і золото інків — марна справа. Давні морські шляхи піратів перетиналися значно північніше.

— Отже, Джордж Уїкер і К° переслідував якусь особливу мету?

— Виходить, що так, — погодився Пабло. — Три дні тому “Гермес” пришвартував до пірса порту Талькауано. Мені вдалося довідатись, що з судна зняли якийсь вантаж і повезли в невідомому напрямі. Американець вилетів гелікоптером, що належить “Ай-бі-кей”, у Вальпараїсо. Що сталося з ним далі, ми не знаємо.

Я не вважав за необхідне пояснювати, що Джордж Уїкер загинув у автомобільній катастрофі. Репортер усім своїм виглядом давав зрозуміти, що більше нічого суттєвого про американця він не повідомить, і з цікавістю позирав на мене, чекаючи мого ходу-відповіді. Але тепер я сконцентрував свою увагу на журналістці.

— До того фатального дзвінка, після якого на Жака було вчинено напад, ви більше не спілкувалися з ученим?

Долорес, здавалося, не розчула адресованого їй запитання. Втім, це лише гра, а може, просто сповільнена реакція, коли не встигаєш переключитися на нову інформацію. Вона підкреслено неквапливо допила свій ананасовий сік, поставила фужер на місце, легенько притулила до губ хусточку, яку елегантним жестом вийняла з кишені плаття, після чого сперлася ліктями на білий пластик столу і, дивлячись на вуличного регулювальника, що хвацько командував потоком різноколірних і різнокаліберних автомобілів, стала пояснювати:

— Жак лише один раз зустрівся зі мною після нашого знайомства в ресторанчику. Цього разу він був не такий збуджений, але дав зрозуміти, що побоюється стеження з боку агентів відділу безпеки компанії. Він розповів мені, про що зумів довідатися за цей час. Зокрема, йому стало відомо, що спеціалісти-комп’ютерники “Ай-бі-кей” через систему “відеотекса” компанії, підключеної до Міжнародної інформаційної мережі, здійснили несанкціоноване втручання в один із секторів Банку інформаційних даних Великобританії.

— Але ж там впроваджена високонадійна електронна система захисту, — засумнівався я.

— Якщо в цьому банку завівся “кріт”, то він без особливих труднощів може підказати, як вимкнути її. Навіть коли електронний “ведмежатник” перебуває за тисячі кілометрів. Так принаймні пояснив мені Жак.

— Ви хочете сказати, що “Ай-бі-кей” має свого агента серед обслуги суперкомп’ютера англійського Банку інформаційних даних?

— У цьому Жак був переконаний, — підтвердила моє припущення журналістка. — За словами вченого, з Лондона на зв’язок з гасієндою виходив уже згадуваний Джордж Уїкер. Жак якраз чергував біля телемонітора міжнародного зв’язку і, випадково підключившись, перехопив уривок розмови американця з доктором Нейде-ром — господарем гасієнди, людиною підступною і небезпечною. Наскільки Жак зрозумів, йшлося про вербування якогось англійця, котрий за сто тисяч фунтів погодився розкрити код системи захисту пам’яті суперкомп’ютера.

Тут мені пригадалися слова Хільмара Данієльссона, сказані ним у Женеві напередодні мого відльоту. Шеф Служби розслідувань повідомив, що агентами МАБРу зафіксована зустріч Уїкера з колишнім співробітником “Мілітері інтеллідженс-5”. І ось тепер, після повідомлення Долорес, мимоволі виникло припущення: чи це, часом, не той “кріт”, про якого згадував Жак?

— Що ж далі?

— Жак спробував було здійснити паралельний прорив у пам’ять англійського комп’ютера з допомогою системи “відеотекса” і спеціально розробленого ним алгоритма під час негласного вилучення закритих даних на користь “Ай-бі-кей”. Але… наштовхнувся на пустоту. Інформація була викрадена начисто. Стерта. Повністю.

Мені особисто ще не доводилося зустрічатись з “ведмежатниками” по банках пам’яті, але принципіальну технологію так званих “електронних злочинів” я знаю — нам читали спеціальний курс на цю тему. Маючи код для входу в комп’ютерну систему, неважко проникнути у святая святих через стандартні термінали, які, як правило, зв’язані з інформаційно-обчислювальною системою звичайним телефонним кабелем. Правда, коли йдеться про паралельне втручання (цей спосіб мені також відомий, для нього справді потрібно розробити спеціальний алгоритм, і той, хто його складає, мусить бути професіоналом-комп’ютерником високого класу), необхідно обов’язково знати зону втручання, принаймні її межі. Тому я й запитав, чи не повідомляв Жак додаткової інформації.

— Несанкціонована оборудка в Банку інформаційних даних Великобританії здійснювалася з архівами Форін оффіса і міністерства оборони.

— Не густо, — кажу я. — Алгоритм повинен бути щонайменше десятиканальним.

Долорес це нічого не говорить. Вона кидає на мене гострий погляд, але мовчить. Я прокручую в голові почуте. Що могло зацікавити “Ай-бі-кей” в хитросплетінні архівних анналів туманного Альбіону? Які наміри були в тих, хто, вилучивши, знищив якусь інформацію в електронній пам’яті суперкомп’ютера? Експерти МАБРу зробили ще далеко не все від них залежне, аби прихована інформація, котра може в тій чи іншій мірі стати на перешкоді ядерному мораторієві й “зоряному миру”, потрапила до каталогів Міжнародного агентства з безпеки та роззброєння і була взята під спеціальний контроль. Приховані механізми і виконавці волі противників глобального миру й цілковитої демілітаризації чинять невидимі перешкоди і в роботі з архівами…

— Відверто кажучи, — обриває дещо хаотичний план моїх думок Долорес, — лише смерть ученого остаточно переконала нас із Пабло в тому, що підозри Жака не безпідставні. Однак усе, чим на сьогодні ми володіємо, продовжує залишатись на рівні гіпотез і припущень. Правда, деякі запитання інспектора МАБРу свідчать про те, що в поле зору цієї компетентної організації потрапила діяльність “Ай-бі-кей”, — журналістка спромоглася на досить-таки банальний комплімент і з інтересом чекає моєї реакції.

Я стримано посміхаюся:

— Поки що нічого не ясно. Скажу одне: ваша розповідь становить певний інтерес. Єдине прохання: ніякої самодіяльності у цій справі. Коли буде потрібно, я вас розшукаю. Якщо трапиться щось варте уваги, на вашу думку, по “космічному катафалку”, звертайтесь безпосередньо у МАБР, в Оперативний центр. Кожен телефон-автомат має суперномер нашого агентства. Інформацію мені негайно передадуть.

Говорив

1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на істину, Олег Костянтинович Романчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Право на істину, Олег Костянтинович Романчук"