Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

Наслідком зменшення наших бойових частин (при зміні корпусів на бриґади) багато старшин опинилися без призначення. Порайко використав це, щоб зробити селекцію старшинського складу, тобто усунення «політично ненадійних елементів», але що було критерієм для тієї селекції, офіційно про це не говорили. Мабуть, рішала в таких випадках думка політруків або мужів довір'я Порайка. В цю категорію попали військові судді, харчові старшини, душпастирі й військові урядовці. Але на рішучу вимогу стрільців душпастирів залишено, як учителів, бо їх і так після великої смертности було небагато (прибл. 60). Таких висортуваних зібралося кілька сотень. Для них у Бірзулі зформували окрему станицю, а звідти мали перепровадити їх до Києва в розпорядження польового штабу УГА. Вночі проти 18 квітня виїхав уже перший транспорт з Бірзули на Київ. Подорож затяглася доволі довго, а тим часом сталася подія, що відразу рішила долю цих наших старшин. Перехід кінноти сотника Едмунда Шепаровича (знімеченого українця) до військ УНР, а незабаром після цього — двох наших бриґад до поляків викликав страшну хвилю реакції терору проти галичан у запіллі. Першою жертвою цього терору впали саме ті старшини, що не мали призначення в УГА. Про їхню хресну путь докладно розповідає свідок і учасник тієї трагедії наших мучеників д-р Іван Максимчук у спогаді «Кожухів». За словами автора, це є збірна праця, факти перевірені й тому вартісніші для історії, чим «Спомини» Шухевича. Максимчук спростовує кілька неправдивих даних Шухевича про ген. Микитку й Ціріца, про отамана Я. Воєвідку й інших.

23. З бриґадою УСС-ів.

Підполк. Альфред Бізанц (народ. 1890 р.) командир 2 бриґади УГА після реорганізації в 1920 р., схоплений рос. НКВД у Відні в 1945 р. і знищений.

Організація бриґади УСС-ів тривала в Бершаді кілька тижнів. Про це розповідає Є. Бородієвич у своєму «Чотирикутнику смерти» на ст. 63 і д. Його спогад дуже цінний тим, що вірно схоплює психічні переживання УСС-ів у цій тяжкій добі й подає правдиво факти.

В другій половині березня формації бриґади УСС-ів почали переїжджати в район Бердичева, на протипольський фронт. На залізничій станції у Вінниці я зустрів артилерійський полк, що ним по трагічній смерті отамана Воєвідки командував отам. Юліян Шепарович. Він поінформував мене про настрої УСС-ів і боєвий стан. Настрій він схарактеризував коротко: «Для наступу знаменитий».

Взагалі всіх галичан окриляла тоді надія на скоре визволення батьківщини й кінець їхніх мук.

Командиром бриґади був тоді полк. Альфред Бізанц, начальником штабу сотник Б. Білинкевич, начальником оперативного відділу сотник Ганс Кох, політичним комісаром Яків Струхманчук. Під кінець березня до Бердичева переїхала також кмда 44 дивізії під командою Дубового; нач. штабу був Волков, політичним інструктором Берзин. Штаб бриґади УСС-ів якийсь час чекав у Бердичеві на закінчення концентрації своїх формацій у призначеному для бриґади секторі в околиці Чуднова Волинського, і тоді я мав нагоду переговорити про багато справ з членами штабу. Я користався також з харчівні штабу, яку тоді дуже в доброму стані тримав вістун УСС Володимир Гук. Ми знали його здавна як мистця свого діла. Страви були доволі скромні, але смачно зготовлені й подані на чистому столі. До нас часто заходив політ. інструктор Берзин; його так полонила товариська атмосфера поміж старшинами, культурна поведінка й чистота, що він якось сказав мені, бувши в настрої: «Я вже не хочу вертатися до моїх, бо це банда, а тут я почуваю себе дуже гарно».

Всі без вийнятку члени штабу бриґади скаржилися на свого політкома Струхманчука, закидали йому нетактовну поведінку з старшинами й стрільцями та нахабне накидання всім большевицької ідеології. Він у Бершаді по-хамському зірвав свято Шевченка, на велике обурення галичан і наддніпрянців. Старшини просили мене замінити Струхманчука більш тактовною людиною, що належало до моєї компетенції. Мене дуже здивували закиди проти цієї людини, бо я знав Струхманчука здавна, ще коли він був студентом Краківської Академії Мистецтва. Тоді він бував інколи в Рогатинщині на роботі (здається, малював церкву в с. Бабухові) й справляв дуже позитивне вражіння.

Замінити його було нелегко, бо він користувався повним довір'ям у большевиків. Треба було мати такі арґументи проти нього, які переконали б большевиків. Але на всякий випадок я обіцяв старшинам піти їм назустріч, як тільки трапиться відповідна нагода.

Нарешті штаб бриґади переїхав в околицю Чуднова, а в Бердичеві залишилися невеличкі відділи при бриґадних коморах, м. ін. третя кавалерійська сотня, в якій політруком був УСС Ст. Чумак, а його помічником УСС І. Сембай. З ними я міг відкрито говорити про все, що лежало нам на серці, бо був певний, що наші розмови не вийдуть поза нас.

На Великдень прийшла до мене депутація від тієї сотні; в тій депутації були: Чумак, Сембай і один гуцул. Він приніс мені ориґінальний дарунок — гарно розмальовану писанку з п'ятикутньою зіркою (большевицькою емблемою); на ній був напис: «Тов. Христос воскрес!» Я глянув на писанку й запитав сміючись: «То як, уже й Христос тобі товариш?» Всі щиро засміялись, а збентежений гуцул вияснив, що він хотів написати: «Товаришу», але не вистачило місця, і він мусів скоротити. Ми довго розмовляли про важке становище при большевиках, а Сембай не стримався й сказав: «Батьку отамане, не можна більше видержати з тією бандою; рука свербить кинутись на неї». Це був напевне вислів думок стрілецького загалу. Та я став їх заспокоювати, кажучи: «Товариші, держіть сильно зброю в руках і… мовчіть, може вже недовго. Поки в нас є кріси, то ми ще люди, вояки; коли ж упустимо їх з рук, то станемо вівцями, з якими кожний зробить те, що сам захоче». Я просив усіх впливати на інших УСС-ів у тому ж дусі.

Наша бриґада дуже вигідно вирізнялася серед інших формацій 44 дивізії. Бойова постава останніх не витримувала ніякого порівняння з УСС-ами. Це виявилося тоді, коли поляки ще задовго до наступу почали провадити коректури на фронті, намагаючись вирвати у ворога важливіші стратегічні пункти й здобути для себе корисні вихідні позиції для наступу. У зв'язку з цим бриґади 44. дивізії одержували тактичні