Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"

Джон-Ей не міг відвести погляду від променистих, прекрасних очей цих титанів. Йому хотілося назавжди зберегти в серці мрію про чудесний світ інтелекту…

І ось їх нема! Дві високі постаті майнули вздовж залу, зникли… «Думка» поволі рушила до виходу, випливла в простір. Яскраво засяяли зоряні системи, в серці пройшов холодок страху. Знову у мандри, у пошуки!

Ні! «Думка» впевнено повертається, прямує по курсу. Гримлять двигуни, зореліт набирає швидкість. Перед тим, як включити антиполе, Джон-Ей ще довго затуманеним поглядом дивився на гігантський палац — храм Розуму, що поволі зникав у безодні Всесвіту…

Трапилось непередбачене. Не вистачило антиречовини. Анти-поле зникло. «Думка» не могла летіти з надпроменевою швидкістю. Про це ясно свідчили прилади.

Джон-Ей, який уже був переконаний в успіху, схвильовано кинувся до телескопічної установки. Він уже в рідній Галактиці! До Сонця залишилося не більше п’ятисот світлових років. Яка невдача!

Що ж це? Він не зможе досягнути тепер потрібної швидкості. Дегравітаційної сили немає! Тепер зореліт летітиме понад тисячу років до Землі! Ніяка умовність часу не збереже людини!

Де вона — рідна планета? Телескопи неспроможні знайти серед неозорого зборища зірок у Галактиці Сонце — невелику жовту зірку. Але не це страшно! Електронний мозок зберігає всі дані, що стосуються курсу зорельота, обертання Галактики і власного шляху Сонця і Землі! Він приведе апарат точно додому!..

Страшне те, що попереду — довгі роки самотності в пітьмі Космосу, безкінечне згасання, потім смерть, а потім… металічна труна сотні років буде нести його холодний труп у Безкінечність…

Для чого?..

В пам’яті Джон-Ея виникло обличчя Георгія. Ось він — зовсім поряд його схвильований голос:

«Я не зможу заспокоїтись ніколи, якщо нам не вдасться здійснити своєї мрії! Смерть товаришів, наші муки мусять принести користь грядущим поколінням, наблизити час безсмертя! Якщо я загину — ти не забудь про це!..»

— Я чую, Георгію! Я дотримаю слова… — сухими губами шепоче він. — Людство одержить відомості про інші світи! Я вірю! Я так хочу!..

Джон-Ей включив електронний мозок, перевірив курс. Зореліт ішов правильно. Господарі чудесного храму в просторі зробили свою справу бездоганно!..

Джон-Ей гарячково дістав плівку, заклав у магнітофон. Він знає, що йому робити. Якщо самому немає можливості повернутися на кохану Землю, то нехай далекі брати почують його слово, заповіт його товаришів.

Джон-Ей, дивлячись за ілюмінатор, зосередився. Він уже був повністю спокійним. Ось ввімкнута апаратура магнітного запису. Загорівся вгорі червоний вогник. В мікрофон пливли, відбиваючись на плівці, чіткі, лаконічні слова розповіді про героїчну експедицію дванадцяти героїв, прощання на землі, пригоди в антисвіті, про загибель семи членів експедиції в страшному бою на кордонах Галактики, про події в царстві Залізного Диктатора і, нарешті, про зустріч з людьми незрівнянно високого інтелекту.

Спочивши трохи, Джон-Ей продовжував говорити:

— Далекі брати! Хай наші смерті послужать для блага грядущих поколінь. Я включаю автоматичну апаратуру досліджень, а сам помираю. Не засуджуйте мене — дуже страшно в самотині доживати непотрібні дні перед лицем Безкінечності. Я впущу в каюту інертний газ, мій труп збережеться, щоб ви могли виявити, звідки, з якої системи і планети експедиція. Дуже хотілося побачити майбутній світ. Я сподіваюсь, гаряче вірю — ви воскресите всіх нас! Я вірю в торжество Науки, в безмежність її можливостей! Взірцем може стати світ прекрасних людей з інтелектом титанів!.. Я вірю також, що ви допоможете братам у системі Великої Магелланової Хмари, які борються з огидним світом машин — результатом виродження інтелекту. Не повторюйте, не допускайте помилки того світу — не віддавайте функцій мислення автоматам! Смисл життя людини — в безкінечному розвитку інтелекту! Машини повинні не замінювати розум людини, а допомагати йому! Що може бути краще від чудесної, живої, гарячої людської думки, з її помилками і досягненнями, з її горем і радощами, з її шуканням і боротьбою, — незрівнянної ні з чим думки живого світу?.. До зустрічі, далекі брати!

Джон-Ей замовк і втомлено відкинувся на крісло. Потім витяг плівку з записом, кілька необхідних кінофільмів і поклав перед собою на пульт.

Все! Він виконав свій обов’язок. Але чому ззовні така тиша? Ага, це виключився двигун. Зореліт летить з найбільш можливою швидкістю. Тіло зовсім невагоме — система штучного тяжіння не працює.

Чіткими рухами Джон-Ей включив насоси. Повітря, що було в каюті, циркулюючи, потяглося в спеціальні отвори. Швидко понизилась температура, руки і ноги паралізував холод. В голові промайнула думка: «А може, не треба?» Суворо подивився з портрета Георгій, докірливо нахмурився…

Слідом за тим посмішка з’явилася на обличчі Джон-Ея. Він підморгнув зіркам, що весело дивилися через перископ на людину, прошепотів неслухняними губами:

— Це споконвічний острах людини перед смертю, славні мої зірки! Але я не піддамся йому! Пробач, Георгію! Я не можу більше!..

Ще слабке клацання автоматів. В каюту ринув струмінь інертного газу. Голова Джон-Ея лягла на пульт. Він падав у чорну прірву, а з прірви — останнє, що він бачив у думці, — летіла назустріч йому закутана білосніжними хмарами, випромінюючи ласку і любов, рідна Земля — Батьківщина…

…Давно вже замовк голос далекого предка, а все ще мовчали члени Космічної Ради, вражені дивною розповіддю про великий подвиг і безстрашність людей минулого. І тільки через кілька хвилин з передніх рядів рвучко підвівся Аеровел і легким юнацьким кроком вийшов до зеленого овала. Він строгим поглядом окинув присутніх.

— Ти хочеш говорити? — запитав його Римідал.

— Так…

— Ми слухаємо тебе.

— Я вважаю, — почав Аеровел і його гострий погляд впився в обличчя Семонія, — я вважаю, що нам тепер, підкреслюю — саме тепер треба закінчити вчорашню дискусію…