Читати книгу - "Хлопчик Мотл, Шолом-Алейхем"

Вона звикла до касрилівських євреїв. З касрилівськими євреями, каже вона, молитися зовсім інша річ. Вона не може собі уявити, як слухатиме іншого кантора, а не нашого Герш-Бера.

5

Такі мамині доводи. Моя братова Бруха знайшла в бізнесі інші недоліки: що ми робитимемо, каже вона, з такою безліччю кімнат? Навіщо нам п'ять кімнат? Наша сусідка товста Песя порадила нам решту кімнат здавати квартирантам з харчами. Але Бруха каже:

— Цього ще нам не вистачало! Мати справу з квартирантами-столовниками.

А Тайбл повторює за нею кожне слово, як папуга.

— Цього ще нам не вистачало. Мати справу з квартирантами-столовниками.

— Може, ти,— каже Пиня своїй дружині,— хоч би раз сказала своє власне слово, не пережовуючи Бруши-них слів.

Бруха дає одкоша нашому Пині:

— Кожен бачить соломинку в чужому оці... А Тайбл повторює за нею:

— Кожен бачить соломинку в чужому оці...

Тоді Пиня запитує у своєї жінки:

— Що б ти робила, якби ти була сама? А Бруха перекривлює його:

— Що б ти робила, чоботи побила? А Тайбл повторює за нею:

— Що б ти робила, чоботи побила. Пиня спльовує спересердя і йде з хати.

6

Може, гадаєте, що тільки ми ходили оглядати бізнес? Пішли також наші свати, друзі і знайомі. Передусім пішов наш сват пекар Йона. За ним — його дружина, пекариха Ривочка. Удвох вони не могли покинути напризволяще книші, то змушені були ходити поодинці. Потім пішов палітурник Мойше. А за ним — товста Песя. Але стривайте, я припустився помилки. Першою ходила наша сусідка товста Песя, а потім пішов її чоловік палітурник Мойше. А за ними ходили просто знайомі, добрі друзі, з тих, що моляться з нами в одній синагозі, тобто декілька касрилівських євреїв, які розуміються на бізнесі. Власник крамниці не дуже привітно зустрів їх. Тобто він просто їх прогнав і сказав їм, що ніколи не уявляв собі таку велику родину. Це образило мою маму. Вона пішла до нього з моєю братовою Брухою, і Бруха зняла таку бучу, що він довго пам'ятатиме.

Кінчилося тим, що бізнесмен, власник крамниці, присягався святим богом, що віддає свій бізнес тільки тому, що збирається одружитися, а тепер він уже завагався. Коли жінка, каже він, може мати такий язик, як наша Бруха, то не варто одружуватись. Краще вже, каже він, лишитися до самої смерті парубком.

7

Це тільки так говориться. Бізнесмен страшенно хотів продати свій бізнес, та й ми просто умлівали за цим бізнесом. Особливо коли наш рундук ми вже майже продали. Я кажу "майже", бо отой "зелений", що переймав наш рундук, силоміць всунув нам десять доларів завдатку. Тут це зветься "депозит". Ми вже шкодували, що взяли "депозит", бо "зелений" стирчав у нас цілий день, він не котів відступити від нашого рундука. Нудна людина, ще нудніша, ніж мій брат Еля. Мій брат — золото проти нього. Він так нам в'ївся в печінки, що ми було вже кинули "зеленому" в обличчя його "депозит", але той відмовився. Він закохався в наш рундук. Він був певний, що ми тут розбагатіли.

— "Зелений" лишається "зеленим"!

Так сказав наш товариш Пиня.

8

Що таке "зелений"? Не питайте, бо не знаю. Мій товариш Мейк теж не знає, що воно таке. Ми чуємо, що кажуть "зелений", то і ми кажемо. Я не полінувався і намалював єврея, що купив у нас рундук, зеленою крейдою на тротуарі.

Треба було вам послухати регіт, який вибухнув. Всі впізнали нашого "зеленого" і реготали. Всі, крім мого брата Елі. Він не сміявся. Щоправда, він і не бив мене. Тільки змусив стерти малюнок вогкою ганчіркою. Інакше нам довелося б платити штраф. За все тут платять штраф. Спробуйте плюнути на вулиці, одразу виникає городовий (тут він зветься "полісмен"), бере вас за вухо і одводить до поліції. А там вас штрафують на п'ять доларів. Дуже суворі закони в Америці.

9

Ви, може, гадаєте, що тут так чисто і охайно, як в Антверпені, і ніхто не плює на вулиці? Дуже помиляєтесь. Тут плюють і харкають скільки завгодно. Америка — це вільна країна. Хіба що, може, на П'ятій авеню не плюють, та й то — не скрізь. Тільки там, де мільйонери проживають. Мільйонери не плюються. Плюються лише ті, кому погано. А багатієві щастить, чого ж йому плюватися!

XVIII. МИ МІНЯЄМО

1

В Америці — звичай: всі міняють. Тобто міняють одну квартиру на іншу, один бізнес на інший. Кожний мусить мінятися. Якщо він не міняється з своєї доброї волі, роблять так, щоб він мінявся. Тобто, коли ви не платите за квартиру, на вас подають до суду і викидають геть. Тому вам не треба дивуватися, коли вас хто запитає: коли ви міняєтесь? А якщо вас запитують, ви повинні відповісти. За небажання відповісти мій брат Еля мав добру прочуханку від нашого покупця, що дає нам торгувати за сірники. Тобто він одержує на нашому рундуку щотижня кілька коробок сірників. Тут дають сірники безкоштовно. Навіть не треба чекати, поки дадуть. Підходять і беруть самі.

2

Покупець, про якого я вам розповідаю, чудна людина. Варто, щоб я вам його змалював. Хто цей покупець і що він робить — не знаємо. Де він живе і який в нього бізнес, ми теж не знаємо. Що він не дуже заможна людина, видно з його приношеного пальта, яке він ніколи не міняв, з його злинялого капелюха і латаних черевиків. Зате він дуже акуратна людина. Він щодня приходить в одні і ті самі годину й хвилину. Бере ранкову газету, переглядає першу і останню сторінки, зазирає всередину газети і кладе її назад. Він ще ні разу не купив у нас жодної дрібниці, якщо не рахувати того, що він щотижня бере безкоштовно сірники і щодня читає ранкові газети. Це, звичайно, допекло моєму братові Елі. Один раз можна, нехай двічі, але не щодняі Отож одного разу Еля наважився і сказав йому:

— Це коштує один цент...

А покупець робить своє. Тобто він читає першу і останню сторінки ранкової газети. Мій брат підвищує голос:

— Це коштує один цент!..

Покупець заглянув всередину газети, склав її і поклав на те саме місце, де вона лежала.

Кінець