Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

І коли його запхали до мене у каюту - насамперед я спробувала розгледіти хоч якийсь знак, емоцію, сигнал. Хоч щось, що дозволить мені зачепитися і можливо врятуватися.

... І це промайнуло. Ні, не по його скорченій в нехтуванні фізіономії - десь у глибині цих димчастих очей. Щось ледь вловиме. Тінь непокори, яку я так хотіла ... так сподівалася побачити.

Ненавиджу приймати іншу форму, для мене це як прилюдно оголювати своє каліцтво. Так, у вульфенів теж є комплекси, безліч різних проблем. Мені прийдеться звернутися, адже я не можу сказати вголос те, що збираюсь йому повідати. Спочатку блиснули мої жовті очі, потім я повільно стягнула з себе одяг та дозволила своєму тілу трансформуватися.

Він просто спостерігає. Не знаю, це не схоже на подив, скоріше йому раптом стало цікаво. Ще б! Жінка-альфа у вовчій шкурі смиренно сіла навпроти нього та чекає. В інших умовах ми б зчепилися з ним не на життя, а на смерть. Я всім своїм виглядом даю йому зрозуміти, наскільки мені нестерпна доля полонянки. Тому наступний крок за ним.

Не розумію, чому він зволікає, можливо не довіряє самому собі, адже є шанс зірватися. Як тільки він звернеться, звільнений звір почне думати інакше - його буде терзати спокуса вбити мене. Але я терпляче чекаю.

І ось нарешті, правда, без великого бажання та з недовірою він починає роздягатися, не зводячи з мене очей. З якимось витонченим задоволенням випустив чорні кігті. Терпіти не можу позерів! А потім блиснув своїми ... синіми звіриними очима.