Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

... Крижані примари. Так у нас називають перевертнів уродженців північних земель. Треба ж, альянс і туди добрався. Такий поворот змусив мене навіть трохи сторопіти. Ніколи не бачила вживу крижаного примару. Його шерсть світла, він ніби сивий, тіло потужне, очі хоч і сині, але від них віє загрозою та холодом.

- «Ти  хочеш поговорити? Я тебе правильно зрозумів?»

- «Нестандартна ситуація вимагає нестандартних рішень» - відповідаю йому подумки, дивлячись у очі. - «Мені потрібен союзник. Їхній план лайно. Я хочу втекти звідси, але одна я не впораюся»

- «Само собою, але все набагато складніше, ніж ти думаєш. І найважче бути з тобою заодно. Ти впевнена, що впораєшся, альфа?»

- «Я буду битися. Та я краще здохну, ніж гратиму за їхніми правилами!»

- «Я не про те. Я питаю, чи зможеш ти підкоритися мені? »

Мене навіть занудило від докладеного зусилля стримувати себе з останніх сил. Від такого зухвалого нахабства хочеться вискалитися,заричати, а потім клацаючи зубами кинутися та вчепитися йому у горлянку.

Я відчуваю свою природу, древній інстинкт наполегливо намагається обійти мою свідомість.

Мене трясе, але я змогла.

- «З чого це командувати будеш ти?»

- «Тому що я чоловік. І тому що я дещо розумію у бійках та стратегії. Не гнівайся, але я встиг трохи розпитати про тебе, Нікі. Так що?"

- «Чорт з тобою, якщо ми звідси виберемося. Все одно я потім тебе більше ніколи не побачу»

- «Ось бачиш, ти навіть не викупаєш нашої проблеми, принцеса ...»

- «Не називай мене так!!!»

- «Вони почнуть полювання на нас, та на тих, хто нам дорогий. Ми навіть близько не зможемо підійти до своїх друзів чи коханих, тому що там нас вже будуть чекати. Нам доведеться бігти, весь час. ... До того ж разом »

- «Не бачу такої необхідності ...»

- «Потім доведеться розжувати детальніше. Але той союз, який ти намагаєшся зі мною укласти - буде нести інше значення, незвичне і чуже для нас. Це буде щось нове. І я не впевнений, що ми виберемося, не скалічив один одного. Якщо нас альянс, звичайно, не вб'є раніше. Подумай»

Він прийняв людську форму майже миттєво і одразу  одягнувся. Мовчки налив склянку води, та поки я колотилася, згрібаючи  свій одяг, підсунув мені його під ніс.

Тремтіння, яке трясло моє тіло, було викликане  моторошним нервовим напруженням. А мені ще здавалося, що я добре справляюся, але насправді вовчу суть утримати було майже не реально. А тут ще ця рука, яка простягає мені воду.

- Чому, скажи мені на милість, ти такий спокійний? - мене бісить навіть той факт, що він відчув мою спрагу.

- Просто я не такий відкритий, як ти. ... До речі, я Ерік.

- І тебе так само мучить бажання вбити мене?

- Так, - чесно і відверто. - І я б переміг, - дивиться з абсолютною впевненістю. А у мене прямо в очах темніє від паніки. Тому, що це правда. Судячи з цих звичок, по його накачаному торсу і навіть по загорненим по лікоть рукавам фланелевої сорочки . Я вже про погляд мовчу. Розстановка гірше нікуди. За цю його самовпевненість самця я ненавиджу його ще більше.

І тут Ерік робить ще один ризиковано-стратегічний хід - він наближається до мене майже впритул і шепоче мені на вухо:

- Ось тому тобі доведеться мене слухатися. А тепер нам потрібно розіграти бійку, заради вистави. Не соромся, принцесо!

О, насолода ... Скопище моїх емоцій, нарешті таки, вирвалося на свободу! По суті я не знаю цього хлопця, мені нібито нема за що його ненавидіти, він нічого мені не зробив, але моя проклята природа вимагає, щоб я трималася на відстані від інших альф. Я з гуркотом кидаю його об стіну, потім б'ю коліном у груди. Він відкидає мене одним ударом руки. Під час сутичок, болю, як такого, ми не відчуваємо, тільки якщо будуть виривати шматки м'яса або серйозно зламані кістки . Тому мені не боляче, але шуму ми створили багато. До каюти  відразу ж вриваються кілька мисливців та вульфени, накинувшись гуртом, вони тягнуть Еріка геть, але перед тим як зникнути за дверима, він встигає мені підморгнути.... Ні, ну не чувано!

   Дивно, мені навіть звичну мораль ніхто не прийшов прочитати. А я-то чекала можливості виплюнути на них чергову порцію жовчі.

І знову залишили мене голодною на ніч. Як же я хочу звідси вирватися! Шалено. Навіть ... навіть якщо доведеться дозволити цій поблажливій посмішці зображати з себе лідера. Я мушу бігти.

До ранку не стуляю очей. Тому усі слова Ембер, яка знову з'явилася, пропускаю повз вуха. Її вмовляння для мене вже як шум хвиль. Від них мене теж нудить.

Трохи пізніше конвой приводить Еріка, але на цей раз без свідків нас не залишають, а його зап'ястя стягнуті за спиною особливими наручниками.

- Значить північ? - підкидаю на його погляд. - Блакитна кров, а на вигляд не скажеш. Чим вони тебе тримають?

- Напали, коли я полював. Розстріляли транквілізатором. Обіцяють відпустить, якщо сама знаєш що, - відповідає з гідністю, недбало знизавши плечима. Справжній альфа, хрін зрозумієш, про що він думає.

- Так може мені лягти зручніше, мене навіть прив'яжуть якщо забажаєш, - я граю роль, але моя уїдливість цілком натуральна.